"Получите короткую информацию", або хардкор і чудовий відпочинок.

Рейс 696 «Казка про Схід»

Не чекайте від цього відгуку трьох речень типу «Все було круто, хочу ще!». В цьому тексті я спробую як описати наші враження від поїздки, так і в першу чергу надати якусь корисну інформацію для інших туристів, які планують слідувати тим же або схожим маршрутом.

В першу чергу хочу висловити подяку агенству «Орбіс Тур» в м. Суми за чудову організацію усіх питань пов’язаних із замовленням і оформленням поїздки, все як завжди було виконано бездоганно.

По-друге, не дивлячись на усі не завжди приємні пригоди, дякуємо Акорд-туру, співробітники якого роблять чудеса і умудряються скомпонувати неймовірні тури за порівняно смішними цінами. Якби довелось подорожувати за цим маршрутом самостійно, то витратили б значно більше коштів.

Цього разу ми виїжджали з Терміналу А у Львові. Чудове місце для того щоб перекусити перед дорогою і зарядити свої гаджети. Від вокзалу до терміналу нас забрав автобус Акорду і провів навіть невеличку екскурсію по частині Львова.

Що раджу зробити в Терміналі, так це придбати великий пак мінеральної води в пляшках по 1,5 літри. В дорозі вона буде просто незамінна і не буде необхідності шукати воду по дорозі витрачаючи значно більші гроші. Нормальний сніданок на двох обійдеться в терміналі в 150-200 грн.

Доки чекали свого рейсу були просто вражені кількістю інших рейсів, які відбували в цей же день. Їх було штук 20 в усі куточки Європи! Маштаби і розмах рейсів Акорду просто вражають. Наш рейс виїжджав одним із останніх, о 10 годині ранку.

Супроводжуючим групи була Надія Меда, а водії українські. Одразу скажу, що в порівнянні з нашим минулорічним рейсом в Болгарію, і супроводжуючий групи і водії суттєво відрізнялись. В цьому рейсі Надія відпрацювала просто на всі 100%, постійно розказувала цікавинки про місця по яким ми їхали, давала підказки і в цілому її феноменально спокійний характер гасив будь-які конфліктні ситуації в групі ще в їх зародку. Водії, на відміну від болгарських минулорічних водіїв, були дуже привітні, веселі, завжди йшли на зустріч в усіх проханнях і залишили виключно позитивні враження.

Відео і аудіо супровід теж був доволі непоганим, якщо не рахувати документального фільму про росіян в Румунії, в якій ведучий знаходив вже напівасимільованих росіян в Румунії, які толком і мовою його не розмовляють і цікавився у них «сколько же продєржаться рускіє в Руминії»? Ніби їх там катують і забороняють в церкву ходити, а вони гордо тримаються і не піддаються на підступності підлих гейропейців. Думаю, що цей фільм можна було б виключити. А от фільм Im Juli сюди підійшов би просто ідеально, сподіваюсь хтось прислухається до цієї рекомендації.

Українські дороги були як завжди жахливими і ми пів дня їхали до кордону з Румунією. Кордони в подорожах в Болгарію і Туреччину доволі складні, добре, що хоч цього разу не їхали через Молдову. Водії не їхали дуже швидко і дотримувались усіх правил, тому їхали ми поволі, але як на мене краще так, ні закінчити як пасажири трагічного рейсу в Норвегію.

Обов’язково візьміть з собою в автобус надувні подушки під шию і щось тепле, якщо ви мерзнете як моя дружина.

В першу транзитну точку ми добрались пізно вночі, десь о першій ночі. Це було румунське місто Бузеу. Готель був дуже гарний на центральній площі міста. Нам попався номер на найвищому поверсі з видом на площу, це було як то кажуть spectacular. Цей готель, напевне, був найкращим по усьому маршруту, особливо порадував сніданок на терасі біля фонтану.

Після пізнього сніданку ми вирушили на екскурсію по Бухаресту. Ми тут бували проїздом минулого разу, але звичайно побачили небагато. Повноцінної екскурсії минулого разу не вийшло, тому були раді трошки погуляти по центральній частині міста. Манера розповіді екскурсовода цього разу відрізнялась, тому видалось дізнатись щось нове. Записались на екскурсію в Палац Парламенту, оскільки побувати в Бухаресті і не побувати в цьому пам’ятнику комунізму просто нерозумно. І хоч сам по собі палац не те що б не вражає, але нам, як вихідцям з совку складно дивуватись його спадщині, нехай навіть і такій помпезній. Хоча я не скажу, що ми пожалкували, було доволі цікаво і пізнавально. Фотографії на балкончику палацу в стилі «відчуй себе диктатором» теж радують.

Взагалі цей і наступний день були найскладнішими в усій подорожі. Десь о шостій вечора ми виїхали з Бухареста і направились в бік Болгарії. Нас чекали два кордони і дооооооооовгий переїзд. Пощастило, що на Турецькому кордоні хоч не заставляли витягувати сумки і проходити з ними огляд, бо це зайняло б багато часу, автобус перед нами перевіряли саме так. Заїхали в Туреччину десь вночі. Звичайно нічне форсування Дарданелл було доволі цікавим, нам пощастило плисти на світанку і вид був просто неймовірний. Зранку виявилось, що у нас в автобусі зламався кондиціонер. Доки ще не почалась спека це сприймалось біль-менш спокійно, але всі розуміли, що скоро почнеться веселий час. Особливо погано було тим, хто сидів під люками, бо ніби і жарко і в голову дує.

Не знаю яким чудом, але володіючи лише російською і українською мовою наші водії якимось чудом змогли вивідати у дядька на одній із заправок, що в Ізмірі є сервісний центр автобусів Мерседес, тому ми трохи змінили маршрут і поїхали в Ізмір, одне з найбільших міст в Туреччині. Знайти сам сервіс в такому місті багатомільйоннику було ще одним чудом, але ми впорались. Приїхали на місце десь в обід і просиділи там приблизно 2-3 години. Нам пощастило, що турки і справді виявились дуже гостинними людьми, менеджер центру до нас дуже уважно поставився, знайшов для усіх місце де сидіти, запропонував безкоштовний чай, каву та печиво. Окрім того їх технічний персонал пів години допомагав нам підключитись до інтернету. В цілому це були не найгірші 3 години у моєму житті. На щастя наш кондиціонер відремонтували і ми рушили далі до омріяного Мірмаріса. В принципі в нашому становищі будь-яке місце з душовою кабінкою і теплою водою було омріяним. Дорогою зупинились на санітарно-харчову зупинку, був вибір йти нагору в Бургер Кінг чи їсти місцеву їжу в кафешці. Так от раджу йти в Бургер Кінг, їжа так собі, але кафе знаходиться над магістраллю, вид звідти просто неймовірний. Таке враження, що переносишся в якийсь постапокаліптичний світ, довжилежна пряма дорога в дві сторони і навколо напівпустеля.

Нарешті десь о шостій вечора ми прибули в Мармаріс і нас почали заселяти. Зараз базовий готель в Мармарисі вже поміняли, тому про сам готель не писатиму, а скоріше розказуватиму корисні речі про Мармаріс.

Ми були в Туреччині одразу після спроби перевороту, тому через політичну ситуацію іноземців було дуже небагато. З розмов з місцевими дізнались, що навіть самі турки не дуже осмілювались в цей період кудись їхати, але шо нам українцям, аби каміння на голову не падало. Через цей нюанс Мармаріс зустрів досить дивно, було враження, що ми чи не єдині іноземці. Англійська мова траплялась доволі рідко, до речі як і російська. Цей курорт з усіх турецьких найменш популярний серед росіян що не може не радувати. Іноді чули українську мову і серце радісно зжималось.

Перші враження від Мармаріса були не дуже гарні. Набережна доволі вузька і через це натовп здається непрохідним, дуже багато турків і особливо чоловіків. По бережку біля моря не дуже то й прогуляєшся. Море і на море не схоже, ні хвиль тобі ні шуму, також місцеві приходять рибачити, тому коли йдеш по берегу через кожні 10 метрів сидять люди з вудками і ти ж не будеш через їх ліску перелазити. Пляж, той що муніципальний, брудний і знаходиться прямо біля дороги. Взагалі те, що там лежить піском назвати складно. Це скоріш якийсь вулканічний попіл перемішаний з мілко подрібленими камінцями і ракушками. Запах і загальне враження ніби лежиш біля якогось ставку в селі. Хоча в самому морі вода доволі чиста. Особисто я великого задоволення від купання в такому морі не отримував. Але не переживайте, в цій частині Туреччини дуже багато цікавих місць, які треба відвідати і зовсім поряд є класні пляжі і чудові місця для купання, про них я і розповім далі.

В Мармарисі.

Про Мармарис треба знати кілька речей.

По-перше, де купляти продукти. Найбільш дешева мережа магазинів це Мігрос. Їх є кілька, є маленькі – MigrosJet, є більші – MigrosMM і так далі. Принаймні фрукти в цих магазинах точно найдешевші.

По-друге, де міняти гроші. Ні в якому разі не міняйте гроші в обміннику недалеко від торгового центру Blue Port (якщо йти від нього в центр по головній вулиці), який знаходиться через дорогу від кількох банкоматів. Там вас надурять. І взагалі, якщо вам турок каже “my friend”, то тікайте, вас або надувають, або вже надули, або в кращому випадку планують надути. При обміні завжди не бійтесь питати скільки ви отримаєте, можете просити їх записати на листку чи телефоні. Але місце де вас скоріш за все не обманять знаходиться в центрі, біля пам’ятника Ататюрку, якщо йти від нього до танцюючого фонтану по правій стороні вулиці. Там кілька обмінників, але цей знаходиться поряд з магазином кави і солодощів Tugba. В цьому обміннику не касі стоять монітори на яких вони показують скільки ви отримаєте грошей, все автоматизовано, тому обдурити вкрай складно. Вони горять англійською, проте скоріш за все визначать, звідки ви і будуть звертатись російською.

По-третє, куди сходити. Раджу обов’язково відвідати музей-замок. Він доволі невеликий, але вид звідти відкривається неймовірний, вдень, після обіду там мало людей, тому можна насолодитись атмосферою. Якщо захочете покурити кальян, то радимо місце на вулиці барів (якщо рухатись по набережній), яке знаходиться за статуєю восьминога, називається My Way. Там є прикольні качельки, персонал ввічливий і місце загалом дуже приємне. Якщо захочете попити кави чи чаю, то радимо «зайти» до кафешки під відкритим небом, яке розміщується на набережній не доходячи до пам’ятника Ататюрку. По суті це кіоск з продажу морозива і усього іншого, пройти його складно. Навпроти нього стоять пластикові стільці і столики прямісінько біля самого моря. Так що вид на море тут включений. Каву приносять в традиційних чашечках, буде цікаво і приємно. До речі, стосовно морозива (дондурма). Завжди питайте скільки воно коштує перш ніж брати, нам продали морозиво з двома кульками за 5 лір, а нашим сусідам по автобусу за 15. Турецьке морозиво смачне, але порівняно з тим, яке ви скуштуєте в Несебрі не йде в порівняння. В Мармарисі є спортивний майданчик, щоб його знайти треба йти по набережній в протилежну сторону від вулиці барів. До речі по цьому невеличкому майданчику легко знайти Мігрос, треба повернути в глибину містечка якраз біля цього майданчику. В аквапарки ми не ходили, по перше вони не йдуть в порівняння з тим, що в Сонячному березі, по друге, начитались усяких негативних відгуків і вирішили провести час з більшою користю.

Екскурсії.

Поїздка в цю частину Туреччини цікава якраз тим, що можна побачити багато усього і накататись на екскурсії.

Хамам. Це був просто епік фейл. Якщо ви уявляєте собі, що будете лежати на теплому камені, а ніжні, але сильні руки масажиста будуть вас м’яти і в цей час ви будете розчинятись в гармонії з самим собою, то все буде виглядати трошки інакше. На хамам нас зібралась група чоловік з 20. Де ж ще ходити на турецький хамам як не в Туреччині? До місця (якогось невеличкого готелю) нас везли в жаркому мікроавтобусі, на усіх місць не вистачило, але їхати буле недалеко. Далі ми всі по черзі переодяглись і нас повели в сауну в якій сказали сидіти хвилин 10, доки все не «почнеться». Далі виявилось, що хамам у них роблять всього 2 масажисти, процедура ця займає десь пів години, а нас нагадаю було близько 20. Таким чином абсолютно в хаотичному порядку утворилась черга на хамам. В кімнаті з вологим гарячим повітрям і пропахнутою милом «Лаванда» (реально як наше звичайне мило Duru для прання) треба було чекати безкінечно довго своєї черги (ми з дружиною хотіли потрапити на процедуру одночасно, а оскільки більшість була жінки, то якось не виходило нагліти і казати, що ми перші зайшли в сауну тому маємо перші потрапити на хамам). Навіть якщо вам пощастить потрапити на процедуру першими, то довкола сидітиме купа людей і всі наврядчи пускатимуть у вашу сторони промінчики щастя і любові. Буде шумно і м’яко кажучи некомфортно. Якщо ж ви не будете першими, то чекати в таких умовах теж м’яко кажуть не дуже приємно, особливо якщо це треба робити кілька годин. Окрім того, уявіть як масажисту витрамати такий марафон в напівсауні з такою вологістю. Очевидно, що вкінци вони вже будуть халявити, робити менш якісно. Коли вам нарешті зроблять пілінг і масаж в хамамі – далі буде масаж маслом, яке доволі складно змити. Нічого особливого, його роблять підлітки, але все ж стараються. Перед нами в хамамі були британці, то їм ще й ноги терли спеціальними щіточками, але я думаю, що терти ноги двом десяткам клієнтів вже нікому не захотілось, тому на нас ця процедура не розповсюджувалась. В результати прийшли ми в хамам в 12, а вийшли після 4 вечора. Майже увесь день був згаяний. Шкіра звичайно була після процедури приємною, але враження назвати комфортними складно. Я не знаю чи було б краще, якби ми пішли в якусь муніципальну баню, або знайшли варіант в одному з готелів, яле якщо там не треба було чекати 4 години своєї черги, то напевно я б той варіант сподобав більше. Мені здається, що в цій «екскурсії» треба якось розбивати людей на групи по 6 чоловік, нехай би добирались всі своїм ходом, але принаймні була б адекватна черга і всі були б задоволені.

Памуккале. Це звичайно маст хев екскурсія. Одне з найбільш розпіарених місць в Туреччині. Нас на екскурсію їхав автобус на 25 чоловік. Виїзд о 7 ранку, тому сніданок ви пропускаєте, але вам скоріш за все приготують сухий пайок. Що стосується сюрпризів, то в 7 ранку ви виїжджаєте зовсім не для того, щоб більше побути в Памуккале, а щоб годину погуляти по магазину трикотажу. В Україні ж «немає» трикотажу, тому вас обов’язково завезуть в магазин. Повідомлять вам про це перед самим магазином і виділять цілу годину щоб там гуляти. В групі були звичайно і такі, котрі з великим задоволенням там тусувались годину. Як потім виявилось ціни там завищені, але туркам теж треба заробляти, такі у них традиції. Після фабрики вас завезуть на ранній обід, а потім на саме Памуккале. В Памуккале нам обіцяли 3 години, приїхали ми туди десь в 13-00, доки висадили, доки купили квитки, доки пройшлись галопом по європах і «отримали інформацію» (так кажуть майже всі турецькі екскурсоводи), було вже 14-00. Тому по факту ми мали всього 2 години часу на басейн Клеопатри і на Тераси. Спочатку екскурсовод радить провести час в басейні, а потім йти на тераси. Це може бути слушна порада, просто зважайте, що в басейні вода тепла, тому якщо плануєте його залишити на потім, щоб освіжитись – не вийде. Моя дружина була в захваті від теплої води, але я там довго не зміг сидіти і пішов досліджувати амфітеатр. Він звичайно вражає, нічого подібного за масштабом з античних будівель я в житті не бачив, тому обов’язково підніміться до нього. Тераси теж варті уваги, але через те, що водичку перенаправили по акведуку вона більше не тече по усіх терасах і в «сухому» стані вони не такі красиві, як на рекламних картинках. Але є спеціальні ванночки в яких можна навіть полежати і пообтиратись глинами. Загалом екскурсія дуже сподобалась. По дорозі назад наш автобус перегрівся і нам пощастило зупинитись посеред дороги але біля якогось гостинного будинку. Доки ми чекали в тіньку, водій та екскурсовод тягали бутилями воду і заливали нею ходову частину автобуса. Десь через пів години ми змогли рушити далі, хоч тепер нам довелось їхати повільно ми все ж дістались готелю приблизно в 8 годин вечора.

Круїз по Егейським островам. Ця екскурсія мені сподобалась найбільше і викликала просто неймовірну кількість позитивних емоцій. Спочатку нас повезли автобусом до місця, де був припаркований наш кораблик. Щодо місць в кораблику, то ліва частина буде сонячна, тому краще займайте справа. Також не радимо займати місця біля самого «вікна». Особисто ми весь час ходили, фотографувались, а якщо сісти біля вікна, то доведеться постійно когось рухати. На кораблику буде їхати не тільки група Акорду, тому враховуйте це. Але місця врешті вистачить всім вдосталь. Було кілька зупинок і купання в кришталево чистій, лазурній воді, острів з грецьким монастирем де живуть тільки гірські кози, цікаві готелі, які розміщуються на окремих островах, яхти, стрибки у воду з даху кораблика і багато іншого. Головне не наступіть на морського їжака і беріть з собою маску для купання. На кораблику буде обід і безкоштовні напої. Один з кращих днів відпочинку!

На Ефес ми не поїхали, бо його поставили в день перед виїздом, і очікуючи черговий дводобовий переїзд якось не хотілось ще додатковий день провести в автобусі, тим паче що в Ефесі не передбачалось ніякої води, по такій спеці це занадто.

Напевне трошки пожалкували, що не поїхали на Далян, відгуки були позитивні.

Самостійно ми катались в Ічмелер. Великий, муніципальний автобус туди коштує 2,5 ліри, маленькі автобусики по 3 ліри. Вставати треба майже вкінці селища, там до пляжу ближче за все. В Ічмелері пляж вже більше схожий на піщаний, водичка чиста і в цьому місці нам дуже сподобалось, краєвиди прекрасні і ви там проведете чудовий час.

Також їздили в Турунч, до нього трошки далі, муніципальний автобус коштує 5 лір, маленькі автобусики 7 лір. В Турунчі пляж галечний, море не в бухті а більш-менш відкрите. Хвилі класно розбиваються об каміння, справжнє блаженство, це було найбільш «справжнє» море в околицях Мармаріса. В Турунчі провели цілий день. Приїхали раненько, автобусом який покидає Мармаріс в 8 ранку. Дорога сама по собі дуже красива, але безлюдний пляж в Турунчі ще кращий. Вже пізніше (особливо після обіду) людей більшає і атмосфера вже не така камерна. Обідали в місцевому ресторанчику Kavala, риба там просто неймовірна і вцілому місце дуже рекомендуємо! Назад з Турунча повертались вечірнім човном-таксі. Коштує 15 лір на людину, остання вирушає в 7 вечора, якраз коли Сонце сідає, тому подорож стопроцентно того варта.

Десь посередині нашого відпочинку ми помітили, що на флагштоках нашого готелю пустує один стовпчик для прапора і відсутній український прапор. А ми якраз привезли один з собою. Ми як ввічливі українці не хотіли нав’язувати наш прапор насильно, але чемно повідомили на ресепшені, що ми привезли з собою прапор, і якшо вони раптом захочуть його повісити на пустий флагшток – ми можемо його подарувати. На що нам відповіли, що будуть дуже вдячні і раді отримати такий дарунок. Прапор ми звичайно ж подарували в той же день, але дуже довго чекали доки його повісять, навіть підходили питали чи потрібна допомога і нам кожен раз казали що от от повісять. В останній вечір ми підійшли на рецепцію і нам сказали що вони фізично не можуть його повісити: болить голова, руки криві, не вміють і т. д. Оскільки їхати нам було вранці, а прапор свій ми хотіли побачити на місці – то запропонували взяти усе в свої руки. Так і вийшло, ножиці, голка, дві голови, чотири руки. В результаті менеджер готелю прибіг переляканий питати що ми там робимо (йому забули повідомити що ми будемо вішати прапор прямо зараз), але коли дізнався – лишився спокійно спостерігати. Але прийшов і один з працівників, допомогти. Дякуючи йому я напевно не впав з флагштока, коли вішав туди мотузку для прапора і дізнався від нього, що я Superman. В результаті прапор замайорів і ми залишили за собою частинку Батьківщини в Туреччині. А вранці всі туристи з нашої групи мали можливість сфотографуватись з нашим прапором.

Покидати море не хотілось, проте в Мармарисі не таке вже й морське море, і до того ж нас чекав величний Константинополь, а тому ми рушили далі без смутку.

Дорогою в столицю довелось знову заїхати в Ізмір на сервіс, але цього разу огляд тривав менше і вже через годину ми рушили далі. Знову форсували Дарданели і прибули в Стамбул пізно вночі. Вразила пробка на виїзд з міста. Дорога в Стамбул була напівпустою, а з міста все тягнулось на десятки кілометрів зі швидкістю віслюка. В Стамбулі були якраз якісь демонстрації, люди з прапорами, військові, феєрверки, було і захоплююче і трошки лячно: невже продовжується повстання? Але на щастя то були якісь мирні демонстрації на підтримку діючого уряду.

Зранку завантажили речі в український автобус і поїхали на екскурсію на турецькому. Екскурсовод був просто чудовий! Найкращий екскурсовод по маршруту! І з гумором і дуже цікаво розповідає. Константинополь чимось нагадав Рим, тут така ж неймовірна кількість різних пам’яток і від усього віє давниною. Але навідміну від Риму в Стамбулі є море і це вносить свій колорит і красу. В Босфорі вода бурлить і тому все виглядає дуже яскраво і круто. В цей день у нас була екскурсія в Голубу Мечеть де усіх чоловіків в шортах одягли в смішні спідниці, а жінок, в пончо, які виявились дуже жаркими, тому раджу або одягати довгі спідниці, або брати з собою парео чи шось шоб прикритись.

На екскурсію в Айя Софію і Цистерну Базиліку хотіли сходити самі, але квитки коштують 40 і 20 лір відповідно. Множите на 9, а якщо на двох, то виходить немало. Помітили, що в Стамбулі продають спеціальні квиточки, які діють майже в усіх музеях протягом 5 днів і коштують 80 лір. Вирішили, що обов’язково повернемось в це місто і відвідаємо усі можливі музеї, але це буде колись восени чи навесні.

Замість того перекусили в Макдоналдсі біля центральної площі (обіди в місцевих кафе коштують зовсім не бюджетно) і потопали гуляти по парку, до оглядового майданчика над Босфором і далі по набережній до Галатського мосту. Саме там можна придбати квитки на екскурсійний кораблик. Але є два варіанти, перший більш «відкритий» на підходах вас ловитимуть на менший за розміром кораблик, він коштує теж 12 лір, але везуть менше. Квитки на інший треба купувати в касі, плаває він десь 2,5 години. Цей кораблик має кілька зупинок за маршрутом, підбирає інших пасажирів по дорозі. Прогулянка Босфором справді дуже вражає. Величне місто розкидається на пагорбах вздовж протоки, мости, з яких розвиваються гігантські прапори, залишки фортець, університети, які більш схожі на палаци і усяке інше. До речі стільки прапорів як в Туреччині я не бачив ніде, включаючи Сполучені Штати. Турки ліплять свої прапори на все, на будинки, мости, малесенькі острови. Як не дивно прапорів немає на історичних пам’ятках римських часів, видно турки таким чином показують, що то не їх і вони на цю спадщину не претендують, але дуже оберігають своє.

Після погулянки Босфором прогулялись на Спайс базар. Одразу раджу, в саму будівлю навіть не заходьте, окрім неприємних нав’язливих продавців ви там нічого не побачите. Натомість ринок, який знаходиться поряд приніс масу задоволення. Нам, людям, які живуть в країні з ринками і базарами це не така вже й новинка, але уявляю який це колорит для європейців. Тут ви можете придбати сувеніри, солодощі і багато іншого. Якщо є навики – торгуйтесь, є ймовірність отримати кращі ціни. Іноді продавці можуть вам подарувати якісь сувенірчики, якщо придбаєте у них кілька речей.

Що ще точно раджу спробувати в Стамбулі, так це печену кукурудзу, саме печену а не варену. Так само як в Болгарії кукурудза просто таки солодка. В Стамбулі печена кукурудза має свій колорит і особливий смак.

Назбиравши вдосталь подарунків і емоцій ми рушили до автобуса. Виїжджали зі Стамбула у вечірній час і звичайно ж потрапили в ту мегапробку, яка тут очевидно перманентна. Їхали тільки по місту і пригороду кілька годин. Нажаль тільки в автобусі дізнались, що зупинка в Болгарії у нас буде не в Сонячному Березі, як було написано в інфолисті, а в якомусь Богом забутому селі, хоч і поряд з СБ, але в недосяжній відстані від моря. Це звичайно було розчаруванням, бо ми так хотіли прогулятись по бережку і поностальгувати за нашим прекрасним минулорічним відпочинком. А так виходить у нас забрали цілий день на морі. Звичайно було сумно, готель був стрьомний. Ніхто не говорив ні англійською ні українською ні російською. На ресепшені взагалі нікого не було. Фену в готелі теж не знайшлось, вода в душі текла тільки з крану, але не переключалась на розбрискувач, уявляєте як зручно було купатись? Кондиціонеру в номері теж не було, але на щастя ми там зупинялись усього на 1 ніч.

Зранку виїхали в Несебр. Оскільки в цьому місці ми вже були, то не лишились на екскурсію, а одразу пішли гуляти і втілювати в життя наш особистий список. Поїхали на Сонячний Берег і все ж таки прогулялись по бережку, відвідали наш улюблений пляж і серферів. Їх хатинку «облагородили» і тепер вона вже не має тієї атмосфери літа і растаманства, було крутіше. Ще виникло таке враження, що іноземці не дуже доїхали і до СБ. Звідусіль чутно виключно російську мову, процентах в десяти болгарську. Таке враження, що всі росіяни замість Туреччини рушили в Болгарію. Очевидно, що напередодні пройшов шторм, було багато фіолетових медуз, але море традиційно для СБ чисте. Далі вирішили зайти в наш Супермаркет біля готелю Хелена, але його вже викупила інша мережа, палатка з фруктами зникла, тільки всередині продавали якісь благенькі напівзелені фрукти. Час піджимав, тому ми поїхали в Несебр їсти трикутнички піци і морозиво. План було виконано і можна було рушати далі.

Міст через Дунай знову перетинали вночі, дорога назад на щастя не була такою важкою як в Туреччину, бо була розбита на дві зупинки. Кордони пройшли більш-менш оперативно, хоча довго чекали на румунському кордоні, там працював усього 1 співробітник.

По дорозі назад ми вирішили вийти не у Льові, а зупинитись в Тернополі, тим більше, що в цому місті ще не були. І не помилились, час провели і справді класно, покатались по озеру на кораблику, зробленому в 1956 році в м. Бобруйськ. Єдина порада, зупиняйтесь в готелі в центрі міста, бо транспорт працює не найкращим чином, а таксі в Тернополі реально стрьомні. Вони хоча і з таксометром, але таке враження, що ось ось розваляться, а водії усі вийшли вчора з тюрми, де їх заставляли дивитись формулу 1.

Чергова неймовірна відпустка завершилась і ми вдячні Акорду за втілення цієї поїздки в життя. Сподіваємось ще відвідати не одну країну і побувати в самих захоплюючих місцях.

Чесно кажучи, не раз ловив себе на думці, що досить цього хардкору, що це напевно остання наша поїздка на такі відстані автобусом. Така думка виникала не тільки у нас, бо звучала від кількох туристів в групі. Але зараз, пишучи цей звіт і згадуючи усі місця де ми побували, усі емоції розумієш, шо було круто, і шо хардкор хардкором, а згадуєш тільки позитив. Тому все може бути і авантюризм і жага до пригод обов’язково кудись потягнуть, а наземний транспорт – найкращий спосіб відчути що ти подорожуєш, побачити і відчути на дотик максимум шляху, головне налаштуватись позитивно і запастись класною компанією!