Транс'європейський круїз

Останній раз я був на морі в Бердянську в травні 2014 року за умов, які не особливо то і заохочують до відпочинку. А тому, цього року, я поставив собі за мету вирватися на море, коли прийде світлий час моєї відпустки. Море я обрав Середземне, країну для відпочинку - Іспанію. Іспанією я марив ще з дитинства. Мені дуже подобалася ця країна, я захоплювався відважними конкістадорами, які підрозділом менше тисячі чоловік, зруйнували величезну імперію ацтеків, хотів на свої очі побачити землі, де дон Кіхот чинив свої героїчні подвиги, та і просто відчути ритм життя в країні, котра дала світу велику кількість всесвітньо відомих митців, воїнів, першовідкривачів та спортсменів. В Іспанію було вирішено потрапити шляхом придбання відповідного автобусного туру, що і було зроблено. Мій тур включав відвідування мого улюбленого Відня, Лазурного берега Франції, Італії, Словенії та Угорщини, зокрема її столиці – міста Будапешт.

Повільно, але впевнено наближався час, коли засурмлять янголи відпустки, відділ кадрів виплатить відпускні, а всі судові справи будуть передані колегам. І ось в середу, 5 серпня, я уже сиджу в потязі на Тернопіль, де я проведу два наступні дні перед відправленням в Європу…

Субота, 8 серпня 2015 року, день 1, перетин мадярського кордону, готель в Дьйорі

4 ранку, залізничний вокзал міста Тернополя, я стою на пероні, в кишені паспорт із польською шенгенською візою, за спиною туристичний рюкзак, а в голові обірваний сон, я завантажуюся в потяг до Львова.

Приблизно о 7 ранку потяг прибуває до міста Лева, у 8.30 я маю відправлятися в сторону мадярського кордону. Відправлення повинне відбутися із туристичного комплексу «Термінал-А», котрий знаходиться за межами Львова. Акорд-тур забезпечує трансфери від залізничного вокзалу до «Терміналу-А». Цією послугою гріх було не скористатися і я вирішив не грішити. Сідаю, я значить в автобус, який має везти до «Терміналу-А» і моє перше враження: «Господи, якщо ти є, зроби так, щоб в тур ми їхали не на цьому автобусі». Автобус всередині був чистим, тут не підкопаєшся, але відстані між сидіннями були меншими, ніж у 231 маршрутці міста Києва. За таких умов зручно там всістися могли тільки худорлявої комплекції жінки або карлики. А ще в автобусі не було wi-fi, не працював туалет, а телевізор мабуть був старшим, ніж сам автобус. Але господь вирішив випробувати мене та устами супроводжуючої автобуса мовив: «Ті, хто їдуть в тур 838 залишаються в цьому автобусі». Тут то у мене все й перевенулося всередині, бо в цій збільшеній версії маршрутки «Богдан» мені доведеться провести два нічних переїзди по 1 000 км. кожен. Але що мені, в свій час довелося поспати на залізничному вокзалі, на балконі, на кухні та на підлозі аеропорту в зоні бойових дій, а тому, все-таки, якось ці два нічних переїзди можна було потерпіти, море все компенсує.

Отож, прибуваємо ми на «Термінал-А». Доволі непоганий комплекс, скажу я вам. Там є кафешка, магазинчик з помірними цінами, мільярд розеток для зарядки апаратури, туалет, коротше все, як бог білій людині заповідав. Я закупив в дорогу пляшку води, подушку мандрівників та пішов загружатися в транс'європейську маршрутку, яка уже спішила відправитися в рейс за маршрутом «Львів – Егер – Відень – Ніцца – Барселона – Єзоло - Будапешт». Я уже звик подорожувати сам і ні з ким не розмовляти в дорозі, тому я дуже хотів, щоб до мене не підсадили якогось балакучого придурка, літню бабцю, яка буде напарювати бутерброди чи кремезну жіночку. Тут небо змилостилося над мною та своєю всекараючою рукою підсадило мене в компанію сім’ї в складі батька, матері та доньки.

Ну що, автобус рушив, а з цим і підсилювалася моя тривога, що з моєю польською шенгенською шопінг-візою мадяри завернуть мене назад на рідну неньку Україну. По контингенту автобуса ситуація наступна: літні жіночки, кілька сімей з дітьми, закохані парочки, пару одиноко подорожуючих жінок/дівчат різного віку, ну і звісно, супроводжуюча групи.

Їдемо ми такі по Карпатам, автобус трясеться по бетонній пральній дошці, котру чомусь називають дорогою, ну і розглядаємо значить чорні хребти Карпат. Гарно, але скоріше хочеться в Європу. Десь коло другої ми уже були коло мадярської границі, я поміняв 5 євро на мадярські форінти, їх вийшло аж 1500. Біс знає, може пригодяться.

В’їждати в Угорщину мали через пункт пропуску «Чоп-Загонь», який проходить по річці Тисі. Український кордон перетнули без проблем, наші спрацювали чітко та швидко, взагалі жодних претензій. Розсмішило тільки те, що бійці ДПС були з автоматами без магазинів і не мали при цьому жодних розгрузок з ними. Тому тут два варіанти, якщо хтось буде порушувати державний кордон, то патрони у них заховані в кишенях, або будуть доганяти порушника і жорстоко карати укороченим стволом калаша. Вперше в житті зайшов в дьюті фрі, взяв на дорогу банку скітлз.

І ось наші прикордонники нас відпускають, і вистоявши в черзі години зо дві, прибуваємо до мадяр. Паспорти пробили порівняно швидко. Мої побоювання щодо польської шопінг-візи виявилися марними, мадярська прикордонниця поставила мені в’їздний штамп і все, я на території Європейського союзу. Ісполняти почали митники. Попередній автобус вони прошмонали, ніби вертухаї тюремну камеру. Шукали контрабандні сигарети і нічого не знайшли. Заправляла обшуками мадярка, схожа на Лару Крофт, яка курила кожних 5 хвилин, що вплинуло на швидкість пропуску транспорту. Накурившись, мадярська валькірія влетіла в наш автобус і оглянула чи не веземо ми бува контрабандних сигарет, щоб впарити їх довірливим мадярам. Нічого вона так і не знайшла, включаючи мою сумку із фальшивими грошима (жартую, звісно). Після цього, з метою недопущення контрабанди сигарет на територію Європейського союзу, наших водіїв змусили пів години заповнювати якісь папірці, що сто процентів, знизило рівень загрози контрабанди до нуля (сарказм). Най вік жиє велика і безпощадна мадярська митниця. Нас, разом із контрабандними сигаретами, не допускали на територію пресловутого союзу годин 5. В кінці-кінців, ми прорвалися, але то вже була ніч. У зв’язку із цим, ми відмовилися від поїздки в Егер (там мала відбутися дегустація вин і поїдання мадярського гуляша) на користь швидкого переїзду в місто Дьйор, де нас чекало заселення в Ібіс Хоутел. По дорозі ми проїхали через нічний Будапешт. Якби я не знав, що це Будапешт, то вирішив би, що повернувся в Київ. Кращі дороги і громадський транспорт, а все інше – як у коханої матінки України, погано освітлено, повно стрьомних совкових будинків, а на заправках ніхто не знає англійської. Усвідомлюючи та переосмислюючи побачене, в одинадцятій ночі ми прибули в Дьйор і заселилися в готель. Номер був дуже пристойний з хорошою ванною, здоровим телевізором і новими меблями. В Ібісах поганих номерів немає. За допомогою портативного кип’ятильника приготував собі вівсянку на вечерю і відключився, завтра весь день гуляти по Відні.

Неділя, 09 серпня 2015 року, день 2, Відень

Отож, любі мої, продовжую розповідь про те, як український тапок топтав Лазурне узбережжя, перед цим побувавши у Відні.

7 ранку, підйом, рильно-мильні процедури, сніданок за шведським столом. Сніданок може для когось і норм, але точно не для мене, в силу моїх гастрономічних вподобань. Я обмежився мюслі з кип’ятком і булочкою з джемом, закріпивши все кавою. До від’їзду було ще 45 хвилин і я вирішив потратити цей час на прогулянку по ранковому Дьйору. Готель був в центрі, тому мені вистачило 5 хвилин, щоб дістатися до історичної частини міста. Що можна сказати про Дьйор? Це невеличке затишне європейське містечко, в центрі якого збереглися будинки ще з світлих часів імперії Габсбургів. Загалом гарне місто, але нічого особливого. Звичайно, що Дьйор виглядає охайніше та організованіше будь-якого українського міста, але для міст Європи – це стандарт. Гірше не буває.

…І так, козаки, три години дороги із Дьйору і наша колимага вривається у Відень. Я уже бував в Австрії і дуже полюбив цю країну. А її столиця – це найкраще місто, де мені колись доводилося бувати. Якби я вибирав де поселятися за кордоном, то мій вибір однозначно б зупинився на Відні.

Місту більше тисячі років, місто – столиця спадкоємниці Риму – Священної Римської Імперії, столиця Дунайської Австрійської імперії. Велич цього міста тисячу років будувалася мечами та гвинтівками воїні і блискучими архітекторами. Відень зібрав у своїх скарбницях найбільші багатства, звідси правив найстаріший та найвеличніший європейський імперський рід Габсбургів. Архітектура – в основному бароко та готика. При цьому імперський палац та його околиці, а також центральний перший район міста щедро прикрашений статуями римських божеств та римських героїв. Відень – величне та зверхнє місто. В ньому живе дух блискучої імперської столиці. Він живе в стінах палаців, з яких віками правили половиною Європи, його випромінюють пам’ятники австрійським полководцям на площі Героїв, він навіки поселився в місцевих музеях бойової слави австрійської імперської армії. Однак, як би не було прикро, ця блискуча імперія згасла. Зараз по величних палацах ходять натовпи туристів, місто буквально наповнене темношкірими емігрантами, а сучасна Австрія – нейтральна держава, яка навіть не є членом НАТО. Відень – це серце мертвого гіганта, однак, якщо його реанімувати, то впевнений, що австрійський двоголовий орел гордо розправить свої чорні крила над колишніми володіннями.

Завершимо із філософією і перейдемо до практичної частини розповіді. Відень – це мегаполіс, в якому проживає більша частина населення Австрії. Місто велике, але розвинена система громадського транспорту дозволяє за пів години добратися в будь-яку точку міста. Усі основні туристичні об’єкти розташовані в історичній частині міста, в межах так званого Кільця (периметру, по якому раніше проходили міські стіни). Я встиг знову побачити Хофбург з основними його добудовами, площу Альбертіни, зайти в собор святого Штефана, пообідати в Розенбергері (це щось типу нашої Пузатої Хати) за 7 євро та покататися на місцевому беззвучному метро, оглянути чудернацький будинок Хундервассера, з якого проростають дерева, а також – подивитися на старий Дунай та на приміщення ООН.

Цікаві факти про Відень:

- В імперському палаці Хофбург, з якого правили імперією та з тераси якого проголошував свої палкі промови великий Адольф Гітлер, зараз знаходиться європейська спілка сліпих гомосексуалістів, більше відома, як ОБСЄ;

- Першу кав’ярню у Відні відкрив галицький козак Кульчицький, в його честь навіть названа одна із вулиць Відня;

- В неділю не працюють жодні магазини, окрім сувенірних лавок та ресторанів;

- Австрійці не люблять відпочивати в центрі;

- Рай для ваганів, можна купити багато чого смачного поїсти;

- Існують магазини без продавців, де чесні австрійці просто залишають гроші та беруть потрібний товар;

- Штрафи – одна із основних частин доходів міського бюджету, тому краще заплатіть тих 2.20 євро за метро і їдьте спокійно, так як штраф перевищує сотню євро.

Нагулявшись по місту, повалявшись в міському парку, нормально підкріпившись, я пішов на місце зустрічі нашої туристичної групи на площі Марії-Терезії, нас чекав нічний переїзд на південь Франції у

Ніццу, де нарешті буде море…

Понеділок, 10 серпня 2015 року, день 3, Альпи, Ніцца та лазурний берег Франції

Прогулянки під сонцем у Відні нормально мене зморили, того всю дорогу в автобусі до 6 ранку я проспав як немовля. При цьому те, що спати треба було сидячи, спершись головою об поручень крісла, мене абсолютно не лякало.

І ось, 6 ранку, я проліплюю очі, піднімаюсь і бачу навколо гірські пейзажі італійських Альп, а ще туман, хмари і походу є всі ознаки того, що нас чекає дощ. О, думаю, норм в морі накупався. Але що нам, українцям, навіть, якщо буде йти град зі снігом або здійснюватимуться коврові бомбардування напалмом, не скупатися в Середземному морі на Лазурному узбережжі буде в найвищій мірі безчесним вчинком. Оскільки до Ніцци залишалося ще більше 500 кілометрів гірської дороги, то перейду до опису Альп. Я збрешу, якщо скажу вам, друзі, що місця дуже гарні. Вони просто фантастичні. В цій своїй частині Альпи більше схожі на Кримські гори з численними скалами та хвойною рослинністю, ну і звісно там ростуть усілякі місцеві екзотичні дерева, з яких я впізнав тільки пальми. Поселення італійських та французьких альпійців значно відрізняються від того ахтунга, який ми бачимо в Карпатах. В горах немає цих серпантинних спусків та підйомів. Між скалами наведені височенні мости, а в горах пробиті довгі тунелі. Містечка та села, які розкинулися в горах дико живописні. Альпійці порозбивали навколо своїх домів фруктові сади, попередньо перетворивши гірську породу на плодоносні тераси. Всі поселення з’єднані дуже добрими дорогами, тобто у людей немає проблем добратися кудись навіть у негоду. Дуже гарно виглядають церкви та будинки, що розташовані прямо на скелях. Взагалі, поселення в південних Альпах схожі на села хобітів із «Володаря кілець». Тубільці вирощують всякі лимони, апельсини та виногради, буйним цвітом квітне виноробство, а з гір відкривається прямо таки божий вид на Середземне море.

В Альпах я дізнався, що в Європі бувають пробки навіть на міжміських дорогах. Зумовлено це тим, що багато автобанів є платними, на них встановлені роботизовані пропускні пункти, де треба оплачувати за проїзд. Так як ми їхали у сезон відпусток, то численні туристи просто завалили дорогу машинами і сплата за проїзд відбувалася дуже довго, так під Ніццою ми подолали 20 км десь за дві години.

І ось, нарешті, приблизно о 15 ми прибуваємо в Ніццу. Бачили ж фільм про жандармів у Сен-Тропе, де ще де Фюнес грає? Пам’ятаєте які там були гожі будинки із однаковими ставнями на вікнах, всі охайно помальовані та надають напрямок колоритним вузеньким вуличкам? Так ось, вся Ніцца така. Я взагалі не побачив там заурядних будинків, всі гарні по своєму. В місті шикарні парки та фонтани, місто охоплене кільцевим трамваєм (проїзд вартує 1.50 євро, що дешевше, ніж у Відні чи Барселоні). Круто ж гуляти вулицями старого Львова чи Кракова, нє? Так от, братки, в Ніцці старе місто таке ж круте, повсюди ресторанчики, вони займають цілі квартали, а на вулицях, як у нас каштани чи тополі, ростуть пальми та всякі фікуси з кактусами. Мажорів багато відпочиває, особливо руських. Окрема тема – це вид з міського бастіону на море та місто. В кожному місті є панорамна площа, але такої, як у Ніцці немає ніде. Дух перехоплює, я вам кричу.

По Ніцці я гуляв у футболці із написом кирилицею, а тому, як тільки я говорив з якимось продавцями англійською, то ті з них, які розуміли російську, одразу починали зі мною руською говорити. Так араб, який парив морозиво, навіть скинув мені два євро))

Погулявши по місту вдень, я пішов у готель, де трохи підзарядив телефон, перекусив і пішов гуляти Ніццою вночі. В світлі вуличних ліхтарів Ніцца ще гарніша, ніж під сонячним промінням. Вночі місто живе так же активно, як і вдень. Англійською набережною та площею Масена гуляють натовпи туристів. Я великі скупчення людей не люблю, того взяв собі морозива і пішов на пляж. Там уже майже нікого не було, тільки подекуди групи людей сиділи і їли піцу. Я собі покупався, сів і задивився в чорну безодню нічного моря. Добре воно так посидіти за тисячі км від рідного дому і вгадувати в якому напрямку звідси він знаходиться.

Коли людей стало менше, я пішов лазити нічними вуличками, перед цим пройшовшись вздовж шикарної англійської набережної, яка до відказу забита розкішними готелями, казіно та туристами зі всіх країн світу. Яких тільки мов я там не чув, в т. ч. і російську.

Після англійської набережної вуличками я добрався до палацу Гарібальді, а там сів на нічний трамвай та відправився у готель. Зранку виїзд в країну, яка була метою подорожі – в Іспанію. Треба ж хоч трохи поспати.

Вівторок, 11 серпня 2015 року, день 4, Іспанія, Фігерас, Лльорет дель Мар

Зранку виїхали з Ніцци і мене було ще дві години, щоб насолоджуватися пейзажами південних Альп.

Годин за п’ять їзди, автобус уже перетнув Іспанський кордон і гірськими дорогами Піреней, ми вирушили у містечко Фігерас, батьківщину Сальвадора Далі. Там частина групи мала піти в його музей, де сам художник і похований, а інша, в тому числі і я, рушили гуляти містом. Фігерас – це містечко рівня якогось нашого районного центру без промисловості. Так ось, за рівнем благоустрою жодне з українських міст, включаючи Київ і близько не стоїть поруч із крихітним іспанським Фігерасом. Там дуже охайні та прибрані вулички, сміття немає, повсюди розбиті парки, а де немає парків – то ростуть тінисті великі дерева.

Поки частина моєї групи осягала творчість Далі в музеї, я категорично вирішив пригоститися іспанською національною стравою – холодним томатним супом гаспачо. Я його знайшов у меню першого ж ресторанчика, котрий мені сподобався. Шо вам сказати, воно то смачно, але коштує 4.5 євро. За ці гроші в Україні можна цілий баняк такого супу намішати. Але в спеку гаспачо – саме те, що треба, радикально рекомендую іншим туристам. А, і ще момент, англійської в Іспанії не знає майже ніхто, навіть молодь.

Також цікаво, що як Фігерас, так і Льорет дель Мар з Барселоною входять до автономної території Каталонія. Іспанські прапори можна там побачити хіба на приміщеннях міських рад чи поліції і то – поруч із каталонськими. Регіон налаштований сепаратистськи по відношенню до Іспанії. Крім цього, якщо згадати історію, то саме Барселона була останнім оплотом комуністів у війні іспанського народу із червоною наволоччю під проводом генерала Франко.

Так ось, ми заїхали в Лльорет дель Мар. Першим місцем, куди ми потрапили, був місцевий винний магазин. Уся група пішла дегустувати вино, один я ходив рядами та обирав подарунки додому.

В готель ми поселилися коло 20 години. Мені знову пощастило і я отримав власний номер, який більше ні з ким не ділив, у мене була хороша ванна кімната та шикарний вид з вікна на море, а знизу – басейн.

Тільки-но розклавши речі, я одразу відправився на пляж. На відміну від пляжу Ніцци, котрий був покритий галькою, іспанський пляж був піщаним. Досхочу накупавшись, я розсівся на рушнику і довго сидів на березі моря. Покопавшись у власних думках, я відправився в готель, переодягнувся і пішов гуляти Лльорет дель Маром. В місті майже всі будинки – нові, але історичний центр також існує, туди я і направився. По дорозі я наткнувся на зграї малоліток з усієї Європи, котрі буквально обліпили входи у нічні клуби, неймовірно здоровенні натовпи туристів, як вода текли вузенькими вуличками, а мені за вечір раз 5 запропонували випити і навіть була пропозиція продажної любови.

Побродивши містом, я пішов в готель і відрубався, завтра чекала Барселона, а годинник показував першу ночі.

Середа, 12 серпня 2015 року, день 5, Барселона

Як я уже писав, Іспанія – це та європейська країна, якою я захоплювався ще з дитинства і яку я хотів відвідати. Мене більше цікавив Мадрид, як столиця Іспанської імперії, однак доля завела мене в Барселону.

Місто не даремно вважають одним із найкрасивіших міст у світі. Барселона – фантастична. Не можливо не любити Барселону. Щоб прочути дух цього міста, в ньому потрібно прожити, але у нас був в розпорядженні тільки один день.

Протягом цього дня я встиг побачити все, що має побачити турист у Барселоні. Я прогулявся по Ла Рамблі (Барселонський Хрещатик), купив фруктів та соку в Бокерія (барселонський Бесарабський ринок), покупався на міському пляжі, піднявся на гору Монжуїк, побачив олімпійське містечко і площу Іспанії, сфотографувався коло основної візитної картки Барси – собору Саграда Фамілія, оглянув кожний клаптик Парку Гюель, короче, все, як пише книжка. З’їздив навіть на стадіон Ноу Камп, де грає легендарний «ФК Барселона». Якщо комусь цікаво, то з площі Каталонії до стадіону треба їхати на зеленій лінії метро до станції Крістіна-Марія, а звідти ще 15 хвилин пройтися.

В Барсі мною було апробовано ще одну іспанську національну страву – паелья. Це щось на зразок плову, тільки з іспанським колоритом.

Тільки в Барсі я побачив оливкові дерева, які ростуть там, як у нас тополі чи горобина, тільки в Барсі я став свідком того, що у 3-х мільйонному місті немає пробок, а в порту стоять круїзні лайнери, розміром з Кабінет Міністрів України.

Але все добре колись закінчується, так і я поїхав з Барселони назад у Лльорет дель Мар.

Четвер, 13 серпня 2015 року, день 6, Лльорет дель Мар, нічний переїзд в Італію

Я ще не говорив про прекрасні сніданки в іспанському готелі. Навіть мені, вегану, вистачило всього, щоб наїстися, дай їм боже здоров’ячка.

Всю першу половину дня я протусувався в басейні готелю та на узбережжі. Коло басейну така, як то кажуть, старша і крепка жіночка, оголила свої груди та загорала. Вот кажуть толерантність в Європі, повага до всіх, але про яку повагу йде мова, коли жіночки дозволяють собі так своїм видом не поважати оточуючих чоловіків?!

Після готелю пішов поблукати по місцевих скалах і ледь не заблукав, однак якось я наш готель все-таки знайшов і завантаживши уже важкий рюкзак, котрий наповнили і мої подарунки, ми поїхали в Італію.

В дорозі нічого особливого не відбувалося, ми дивилися італійські фільми, слухали розповіді куратора групи та й поснули.

П’ятниця, 14 червня 2015 року, день 7, Лідо ді Єзоло, гори у Словенії

Як тільки зійшло сонце, сон мене покинув і я викупив, що ми остаточно в’їхали в Італію. Ми прямували в пляжне містечко Єзоло. Знову ж таки, нічого вартого особливої уваги, там не трапилося, але хочеться підкреслити наскільки гарні та охайні європейські містечка, наскільки привітні та добрі там живуть люди, аж не звично після дикої та голодної матінки-України. Хоча ні, чого ж нічого цікавого не трапилося, трапилося. По перше, знаєте, як у нас на пляжах торгують всякою пахлавою-креветками? Звісно ж знаєте! Так ось, в Італії негри на пляжах торгують палками для селфі та підробленими темними окулярами. Господи Ісусе! Палками для селфі!!!! І купляють ж люди цей непотріб.

Менше з тим, говорю-розказую далі, підходить до мене значить негр з окулярами і починає шось напарювати італійською. А я йому кажу українською буквально наступне: «дядя, я тебе не розумію, мені твої окуляри не треба». Той питає в мене чи я бува не з Польщі, на що я відповідаю, що я з України. А негр і каже мені: «О, Юкрейн, ай прей фор Юкрейн» і пішов собі.

В 17 чи 18 годині ми виїхали в Словенію. Дорога пролягала через словенські Юліанські Альпи, які по своїй красі взагалі нічим не поступаються ні своїй французькій, ні італійській частинам. Навпаки, подекуди видаються ще більш гарними, особливо вночі. Мені дуже сподобалися продовбані в скалах гірські автомагістралі та довжелезні тунелі. Якби такі дороги були б у нас в Карпатах, то туристична привабливість України зросла б в рази, але, як казав класик, маємо те, що маємо.

В Словенії ми заснули в транзитному готелі, що знаходиться у маленькому гірському містечку Жалєц.

Субота, 15 серпня 2015 року, Будапешт, повернення в рідну неньку Україну

Ранок суботи і ти усвідомлюєш, що європейська казка закінчується і час повертатися додому. Там, за Угорщиною і за Карпатськими горами тебе чекає країна хабарів, беззаконня, нігілізму, а водночас безмежної хоробрості та відчайдушності, країна-війна, країна-стіна, яка ціною життів своїх кращих синів уже тисячі років захищає ситу та заможну Європу від Дикого поля, набіги якого віками спустошували як територію нашого Великого Пограниччя, так і старої Європи. У нас все погано, у нас всі ложили болт на закони, правила та порядки, у нас кожен вважає себе найрозумнішим, наші люди заздрісні та егоїстичні, у нас все неймовірно паскудно у всіх сферах життя, але ми живемо і наші воїни захищають і захищатимуть далі Європу та українців від східної загрози, без роздумів кладучи свої життя на кривавий жертовний вівтар Одвічної Вітчизни. Нам є до чого прагнути і ми бачимо, що нам потрібно поміняти і як помінятися самим, щоб жити краще. Тому те, що у нас все дуже препаскудно не означає, що воно так буде навік, це означає лише те, що нам потрібно ставати кращими.

В обід ми прибули в Будапешт. Часу ходити по місту у нас не було. По плану екскурсії для нас було заплановано покататися на кораблику по Дунаю та послухати інформацію про те, що ми побачимо з борту. Перед нами проплили будайська фортеця, гарний мадярський парламент та ще з десяток непоганих фасадів різних будівель. Скажу одразу, мене взагалі не вразило, Київ гарніший. Таке враження, що мадяри намагалися збудувати другий Відень, але щось у них пішло не так)) А ще у мадярів дуже великі проблеми з англійською, ніхт ферштейн і все тут.

В другій ночі ми прибули у Львів. Привіт, рідна Україно, тебе не вистачало. Я отримав багато хороших вражень та спогадів і знаю тепер, куди їхати в наступну відпустку.

Величезна вдячність нашому куратору Людмилі, а також водіям, котрі так вправно водили наш старенький автобус.

Обов'язково звернуся до Акорд туру ще раз і порекомендую друзям!