Одна із найзмістовніших та щільних у часі поїздок із набору екскурсій «Акорд-туру».

По свіжим враженням від поїздки до країн Бенілюксу 18-27 жовтня 2015 року можна сказати, що це одна із найзмістовніших та щільних у часі поїздок із набору екскурсій «Акорд-туру». У групі з керівником Олексієм Каспруком (до речі так само звуть мера нашого міста і Олексій знає про це) зібрались достатньо досвідчені і добре освічені мандрівники. Кожен із нас мав свої особливості, але в цілому пристойний рівень знань та поєднання допитливості, раціональності і здорового глузду. Всім подяка за терпіння і розуміння проблем подорожі. Олексій був найбільшим розумним раціоналістом, а ми відчули що відповідальність лежить і на нас та намагались бути на відповідному рівні. Водіям – майстрам, один з яких абсолютно не боїться холоду та весь час подорожі перебував у сорочці з короткими рукавами, подяка, а всім до зустрічі у нових турах.

Подивіться фотографії. На них крім нас любимих, намагались відобразити майже всіх учасників подорожі.

Перший готель на нашому шляху в містечку Жари був найгіршим. Ми так і не змогли визначити вік меблів (можливо «новодел»). Ліжко розвалилось відразу як дружина вмостилась на ньому. Єдиний плюс – велика кількість картин відомих митців (очевидно, що оригінали, бо перед цим в автобусі ми подивились кіно про Польщу, митців пензлю і крадіїв картин). Ще ввечері я доглянув одного Ван Гога, двох Сера і одного Ренуара. Останній без сумніву стовідсотковий оригінал. На ньому великими золотими літерами (майже як у Проні Прокопівни) у пів-картини було написано – «RENUAR». Вночі замінив вибрані твори на копії робіт видатних російських художників: «Богатирі» - дві штуки однакові, «Ведмедики у лісі» - один екземпляр та «Чорний квадрат» Малевича, що намалював вночі разом з дружиною в туалеті. Могли намалювати й «Червоний квадрат», але треба було ще перепочити на розваленому ліжку. Обмін творів мистецтва позитивно позначиться на культурному рівні мешканців м. Жари та відвідувачів готелю «Лавандовий будиночок».

Ганновер – типове німецьке місто, яке постраждало під час другої світової війни. Для нас це була зупинка, щоб зменшити напругу постійного пересування в автобусі. Королівська династія Віндзорів має витоки з центральної Німеччини, але розірвала ці зв’язки після війни 1914-1918 років. Частина групи відвідала Целле – місто де дуже багато будинків збудованих на дерев’яному перехресному каркасі – принцип хмарочосів з минулого.

Амстердам зустрів амстердамською погодою з постійним дрібним дощем, як у нас в Чернівцях. Дивує зелена трава, що не змінює свій колір, навіть, взимку. Кажуть, що впливають волога і тепле повітря нижніх земель. У міста присутня своя позитивна атмосфера, приблизно як в Барселоні і єдиним негативом є велика кількість нахабних велосипедистів які намагаються збити порядних пішоходів, що пересуваються по всій ширині дороги включаючи велосипедні доріжки. Відразу згадався Еріх Марія Ремарк з його «Чорним обеліском» та фразою, що у всьому винні євреї і велосипедисти:

– Видите! – с горечью восклицает Генрих, обращаясь к Ризенфельду. – Поэтому мы и войну проиграли! Во всем виноваты наша расхлябанная интеллигенция и евреи.

– И велосипедисты, – добавляет Ризенфельд.

– При чем тут велосипедисты? – в свою очередь, удивляется Генрих.

– А при чем тут евреи? – отвечает вопросом на вопрос Ризенфельд.

Про євреїв дуже сумніваюсь, але велосипедисти винні. Реально збити велосипедиста не важко. Треба його різко штовхнути у бік, коли він проїздить повз вас. Однак, навіть, мова не заходить про боротьбу з ними. Тому велосипедисти травмують багатьох довірливих туристів, які розглядають на вулицях Амстердаму різні пам’ятки архітектури і мистецтва північно-західної Європи.

Ще одне чудове утворення Амстердаму – «квартал червоних ліхтарів» з різноманітними дівчатами і «романтичними» виставами «Червоного театру». Взагалі це місце для молодих людей і чоловіків у розквіті сил. Треба було приїжджати сюди років п'ятнадцять – двадцять назад і без дружини. Довірливі дівчата необґрунтовано вважали мене своїм потенційним клієнтом, але за мною, крім кількості прожитих років, пересувалась дружина, яка моментально розривала всі можливі контакти і стосунки.

Два вечори в Амстердамі ми змушені були провести у цьому приємному секторі міста, бо за програмою призначались пізні переїзди до готелів. Тут, взагалі, спокійний і затишний район. Наша сім’я зайняла спостережну позицію і дуже переживала, якщо якась дівчина із сусідніх з нами будинків довго не могла знайти собі клієнта.

Готель був розташований на березі Північного моря та справляв позитивне враження морським краєвидом і сходом сонця. До речі, сніданки, майже всюди по маршруту, були найвищого ґатунку і готелі також відповідали потрібним вимогам. Деякі екскурсоводи подобались більше, деякі менше, але все нівелював позитивний гумор та іронія нашого керівника Олексія.

Виїзд до Гааги і Дельфту також пройшов під акомпанемент дрібного дощу. Столиця Нідерландів – Амстердам, але парламент, уряд і королівський палац знаходяться у Гаазі. Голландці – жартівники, мабуть хотіли надурити радянську розвідку з її відомим полковником із Дрездена, який за потаємними бажаннями багатьох українців має відвідати (недобровільно) це місто.

Дельфт не тільки старовинне і симпатичне місто фіолетового серця та біло-синього фарфору, але й світовий науковий центр. Тут розташований Дельфтський технологічний університет, який входить до об’єднання з п’яти провідних технічних вузів Європи (Лондон, Цюріх, Аахен і Париж), що разом спроможні створити наукову конкуренцію найкращому учбовому закладу світу в Массачусетсі. Зять із Торонто відвідує всі ці заклади, але забув нас сповісти, що влітку був тут на конференції. Дуже миле і затишне містечко.

Останній день в Амстердамі присвятили відвідинам двох музеїв. Порада для мандрівників: один день – один музей. Однак плюс полягає в тому, що ці дві установи розташовані поруч. Ціни на музеї в Амстердамі високі: по 17 євро з людини без всяких пільг для пенсіонерів. Діти безкоштовно, а літні люди за повну вартість.

В Рейксмузеумі крім «Нічної варти» та інших творів Рембрандта, чудовий набір Вермеєра з «Молочницею» (шкода, що не було його робіт у польському готелі), де Хоха, Хальса. Багато монументальних картин, на яких зображені люди об’єднані спільною справою. Із більш сучасних робіт є декілька полотен Ван Гога (одне однакове з тим, що було обміняне у Польщі, тепер музею, саме час, перевірити автентичність картини). Ще додам, що Рейксмузеум – це не галерея, а музей і тут є інші експонати, які створені не тільки пензлем.

У музеї Ван Гога штучно створюється черга – тому треба мати запас у 2-3 години на відвідини цього закладу. Для мандрівників нагадуємо, що він складається із двох чотириповерхових приміщень. Категорично не можна фотографувати і знімати відео. В одній половині «Іриси» та «Вітка мигдалю», а у другій «Соняшники» та «Їдоки картоплі». Цього разу був представлений до січня 2016 року один із серії «Криків» Мунка із Осло та «Зоряне небо» основного автора музею із «Орсе». Оглядали музей ретельно разом із нашими колегами: Сашею і Женею з Алупки. Ледь встигли до автобусу біля вокзалу.

Ночували у Бреді (або після Амстердама, за словами Олексія, у бреду). Місто відоме по Веласкесу «Здача Бреди» (музей «Прадо»), далі була Бельгія. Вдома додивився фільм «Пограбування по-бельгійські». Характер бельгійців дійсно дивний для нас, але думаю, що вони звичайні люди. Одна бельгійка уважно слухала, не знаючи мови, про що я розмовляв з румунськими циганами у центрі Брюсселя і її явно зацікавило подібне спілкування, що вона витратила на це свій час. Прийшлось їй пояснювати, що це не основна нація з Румунії, а люди які не дуже бажають постійно і монотонно працювати.

Брюссель упоряджене і помпезне місто. Дуже красива велика площа з ратушею і будинками гільдій. Подивились і хлопчика, і дівчинку. Кажуть, що є ще песик. Ну цього добра і у нас багато. Особливо наша домашня киця, яка за нашої відсутності замочила мій улюблений диванчик. Маємо тепер невеликий клопіт. Домашні тварини це ще одна проблема для мандрівників. Велика подяка сусідці Олі, яка витрачала час, щоб погодувати нашу тваринку та прибрати за нею пісок і залишки їжі.

Королівський музей витончених мистецтв за набором картин переважає амстердамські музеї, однак він не має провідної картини та не розкручений бельгійцями. Зате вхід для пенсіонерів всього 6 євро. В музеї є декілька робіт Рогира Ван дер Вейдена, Боутса, Мемлінга, Босха, Кранаха, Хальса, Рембрандта, Хоха, Снейдерса та ін. Присутній стандартний набір у вигляді картин Рубенса, ван Дейка, Йорданса, а головне – сім робіт Пітера Брейгеля Старшого, включаючи «Падіння повсталих янголів». Є і більш сучасні роботи: «Смерть Марата» Давида та твори імпресіоністів і постімпрессіоністів. Враження надзвичайно позитивні.

Наступний день – це виконання одного із наших бажань сорокарічної давнини. Коли ми одружились у сімдесяті роки, то у нас вдома була тільки одна сіренька книжка радянського друку по мистецтву із серії - міста Європи під назвою: «Антверпен, Гент, Брюгге». Ми читали її і не думали, що колись відвідаємо ці фламандські міста. Тепер ми нічому не дивуємось. Лише шкодуємо, що знайомство не відбулось трохи раніше. І за один день – три міста – це дуже складно. Наші діти минулого року витратили на це дві доби і все одне не побачили, як і ми, Гентський олтар роботи Ван Ейка у соборі святого Бавона. До речі, та стара книжка зараз у них, як і спогади про мадонну Мікеланджело у Брюгге.

Люсембург – країна та місто спокою і золотої осені. Різнокольорові дерева на схилах і пагорбах міста прикрасили чудовий день відпочинку після гонки по королівству Метерлінка. Згадується «чорна мадонна» з нижнього храму, яка схожа на мадонну з гори Монсеррат у Барселоні. Графство - хороша і потужна країна з високим рівнем життя.

Група відвідали Трир – батьківщину Карла Маркса та місто, почесним громадянином якого є або був Адольф Гітлер. У ньому розташовані Порта Негра із ІV сторіччя нашої ери. Це серйозний показник часу, а людина з її життям здається маленьким піщинкою. Колись у місті Нім на півдні Франції ми бачили споруду І століття до нашої ери, таких не збереглось у самому Римі, там з того часу є тільки розвалини на форумі.

Ночували в Ідар-Оберштейні – маленькому містечку в горах Німеччини з хорошими краєвидами із вікна готелю.

І наприкінці поїздки відвідали місто Вюрцбург на півночі Баварії з великим єпископським палацом та старим притулком церковників на іншому березі річки Майн, мостом з скульптурами, що нагадує мости Праги та Риму. Вюрцбург - центр виготовлення франконських вин білого і червоного кольору.

Все, час додому. Ми долаємо дві великі відстані з зупинкою у Польщі. Як завжди подяка «Акорду» та чернівецькій фірмі «СВ-тур» за вміння чітко організувати роботу з клієнтами, які довго думали та вирішували: то вирушаємо у подорож, то залишаємось вдома, то мандрує одна особа, то дві.

Все вийшло чудово. До нових зустрічей.

Р. S. У мене залишились тільки два Сера. Ван Гога забули на стіні номера готелю в Амстердамі (от зрадіють працівники музею даного митця). Шедевр Ренуару спіткала трагічна доля – у Гаазі в нього, за помилкою, завернули залишки голландського оселедця з цибулею, а папір виявився тоненьким і не витримавши вологи розійшовся на шматочки. Не знав, що папір у французів у ХІХ сторіччі був такий хисткий. Нічого, ще назбираємо вражень від творів мистецтва.