«Літня спокуса» та усі її наслідки

Подорожній нарис

Тисячі кілометрів вражень, важкі наплічники позитивних емоцій, тонна здійсненних бажань та мегабайти спогадів у пам’яті – приблизно так можна охарактеризувати тур чотирма європейськими містами із звабливою назвою «Літня спокуса». Це перчена кухня Угорщини, живописні береги Хорватії, найромантичніше місто Італії та вишукана помпезність стародавньої Австрії.

На страт, увага, руш!

Проводжав і, забігаючи наперед, зауважу, що й зустрічав нас Львів, із якого розпочалася наша подорож, дощем. Як жартували мої друзі, сонце я теж спакувала із собою у валізку. Можливо, адже й справді впродовж усього туру нас супроводжувала сонячна погода, в той час, як у Львові впродовж нашої відсутності немов би хто небесний краник забув закрити. Туристи уже й жарт придумали про львівську погоду, що примхливіша за будь-яку панянку: «У Львові дощ буває тільки раз в рік – як почнеться, так і цілий рік падає».

Не описуватиму вкотре деталі туру, адже програма у ньому незмінна та відточена. Справді, як по нотах. Тому, аби дізнатися детальніше про тур, раджу ретельніше вивчити попередні відгуки. Інформації там достатньо. Єдина порада – не слухати чужих порад. Адже, як говориться у бородатій-бородатій приповідці, краще один раз побачити, аніж сто разів почути (прочитати).

Поділюся тут лише своїм особистими враженнями від кожного міста. Одразу зазначу, що я не з тих, хто скрупульозно запам’ятовує назви усіх храмів, музеїв, споруд, вулиць і площ, якими доводилося мандрувати. Мої найяскравіші спогади – це люди, із якими я мала нагоду проходити усіма цими вулицями і площами, повз ці храми, музеї й споруди. Власне, щодо групи, то була вона доволі маленькою (27 осіб), однак дружньою, колоритною та цікавою. Так, у перший же день, на дегустації токайських вин, при знайомстві з’ясувалося, що цього дня троє людей святкувало своє день народження. Ще двоє подружніх пар цей тур обрало як свою весільну подорож.

Однак на цьому свято не завершилося. Під час туру ще мінімум двоє людей святкувало свої уродини. Особливо запам’яталася дівчина Поліна, у якої є добра традиція святкувати своє день народження у якомусь незвичайному місці світу, непересічному куточку природи тощо. Так, якщо торік своє день народження вона відзначала у печерах Скандинавії, то цьогоріч – на Плітвіцьких водоспадах (Хорватія). Саме це місто називають «восьмим чудом світу». Але про все це за порядком.

Про хороше вино, красивих жінок та… кодування від алкоголізму

Угорщина (Будапешт, Токай, Егер). Чудова країна із прекрасною архітектурою (особливо Будапешт), доволі специфічною гострою кухнею (тут жартують, що паприку хіба що у солодощі не додають), смачним вином та… жителями, незадоволеними вступом у Євросоюз. Мовляв, європейськими стали тільки ціни, але далеко не якість життя. Яскравий тому приклад – недобудована лінія метро практично у самому серці міста. Угорці зізнаються, що вже й перестали цікавитися завершенням її будівництва.

Тим не менше, як уже встигла сповістити закордонна преса, саме в Будапешті голлівудська красуня Анджеліна Джолі орендувала віллу (обходиться вона їй в 11 тисяч євро на місяць). До Угорщини перебралося все сімейство голлівудської зірки, яка має намір дебютувати тут як режисер.

Повертаючись до більш буденних речей, хотілося нагадати ремарку нашого екскурсовода щодо головного державотворчого органу в країні. На відміну від Російської імперії, тут він називається не Державна Дума, а Державний Совет. Адже слово «дума» угорською означає словоблуд, брехня, пустослів’я. Ось такий мовний парадокс.

Нагадаю, угорська мова – одна з найскладніших у світі (після японської та китайської), тому українські кмітливі туристи навіть запропонували власникам егерських погребів хитрий філологічний конкурс – отримати пляшку чудового угорського вина кожен охочий зможе за бездоганне повторення висловленого господинею закладу. Боюсь, що це вино так і ніколи не дочекається свого власника.

Що правда нам, аби насолодитися угорським вином зовсім не потрібно було іти на жодні мовні авантюри, хоча без них (авантюр) не обійшлося. Але про це ви зможете дізнатися лише в останній день цієї чудової подорожі на дегустації червоних вин у Долині красунь. До речі, із назвою останньої пов’язано щонайменше дві кумедні історії. За першою, долину прозвали так, тому що саме в ній вином торгували егерські красуні, чиї чоловіки були виноробами. За іншою легендою усе доволі прозаїчно – «немає некрасивих жінок, є просто мало випитого спиртного».

До слова, угорці – перші, хто придумав кодування від алкоголізму. Очевидно, до цього винаходу спонукали угорців наслідки від попередньої хибної думки щодо кількості випитого як мірила жіночої краси. Для справедливості зазначу, що й у жінок є хибні мірила чоловіка – то подароване авто не червоного кольору, то діаманти малуваті.

На одинці із спокоєм

Хорватія (Опатія, Плітвіцькі водоспади). Перша асоціація із Хорватією – не так страшний серпантин, як морський їжак. Для невтаємничених зараз усе поясню. Якщо дорогою до курортного містечка Опатія (до слова, саме це місто визнано кращим кліматичним курортом Європи) бувалі туристи лякали інших неймовірно страшними та небезпечними серпантиновими дорогами, то вже на березі Адріатичного моря довелося почути моторошні історії про нещасних відпочивальників, яким «пощастило» зустрітися з морськими їжаками.

В інтернеті натрапила на інформацію, що цих тварин ще називають «морськими вбивцями», адже й справді деякі з них (отруйні, які здебільшого не водяться на берегах Хорватії) можуть викликати труднощі з диханням, сильний біль і частковий параліч. Однак, вовка боятися – в ліс не ходити (у нашому варіанті – в морі не купатися), тому боятися підводних хижаків не варто, але обережність ніколи не завадить. Вберегтися від морської потвори з голками допоможуть спеціальні гумові тапочки, які у Хорватії можна придбати на кожному кроці.

Особисто насолоджувала хорватським сонцем у басейні готелю. Вода у ньому морська, а кругом – безліч комфортних безоплатних лежаків (на березі за лежаки і навіть за можливість відпочити на стільчику доведеться заплатити).

Не описуватиму усіх принад Плітвіцьких водоспадів, адже це саме той випадок, де варто хоча б раз побачити усе на власні очі. Зазначу тільки, що вони здатні здивувати навіть тих, кого, в принципі, важко чим-небудь здивувати.

Підводячи риску у розповіді про Хорватію, хотілося б зауважити, що Опатія – надзвичайно спокійне та тихе курортне містечко. Дехто тут навіть може занудьгувати (хоча особисто твердо переконана, що скучно буває тільки скучним людям). Тим не менше, це місце стане ідеальним для романтичних прогулянок вечірньою набережною, одиноких медитацій про вічне чи усамітнення для, припустімо, написання роману.

Піар – велика сила

Італія (Венеція). Повторюся, що тут я викладаю суто свої особистісні враження від туру, а тому вони у жодному разі не можуть слугувати для когось істиною в останній інстанції, а тим паче путівником-порадником. Словом, як не прикро це визнавати, однак мені не сподобалася Венеція. Можливо тільки через те, що вона подобається усім. Або через те, що там забагато туристів. Завузькі вулиці. Надмір сувенірного мотлоху й торгашів. Замало простору… Я задихалася у цьому місті, хоча усій групі саме це місто, яке називають містом крилатих левів та голубів, надзвичайно сподобалося. Кожен ще довго ділився враження від катання гондолами, блуканням крамничками та вулицями Венеції, висловлював захоплення її архітектурними дивами та демонстрував маленькі сувенірні дрібнички, придбані у місті усіх закоханих. Ба більше, «вздохи та охи» я чула навіть вдома, коли мої домашні переглядали зроблені без особливого ентузіазму світлини у цьому місці. Як кажуть, на колір і смак, товариш не всяк…

Для справедливості зазначу, що сама Італія доволі цікава країна із пізнавальної точки зору. Саме італійцям належить низка знаменитих винаходів, які сьогодні роблять наше життя значно комфортнішим та красивішим. Серед таких винаходів панчохи, вставна щелепа, косметичний крем, одеколон, праска, виделка, барометр, фортепіано, телефон тощо.

Іще два винаходи запальних італійців, які мені особливо запам’яталися – це весільний торт, який спочатку кидали в наречену та обручка. Із нею узагалі цікава історія – за легендою, ця каблучка, яку дарували на заручини, обов’язково мала бути із діамантом і в день весілля її... викидали в канаву. Мабуть, як символ того, що немає нічого коштовнішого за любов. На цій романтичній ноті ми й покидаємо Венецію.

Місто імператорів: велич, присутня навіть в повітрі

Австрія (Відень). Як переконалася особисто, Відень справедливо вважають одним з найчарівніших міст Європи. Це надзвичайно багатолике місто. Це місто вузеньких середньовічних вуличок та просторих імперських площ, розкішних палаців та компактних житлових кварталів, мікс старовини та модерну, високого мистецтва і кічу. Місто аристократичне й водночас по-домашньому затишне. Однак, насамперед це місто величчі й розкоші, тому прогулюючись її просторими площами мимоволі розпростуєш плечі та вище піднімаєш голову. Видається, велич та могутність присутня тут навіть в повітрі.

Це місто художників. Місто, де музика перетворена в культ. Як відомо, свого часу тут творили великі Моцарт, Бетховен, Шуберт, Штраус, Брамс… Як не парадоксально, але саме іменем першого, у свій час відкинутого Австрією, зальцбурзького композитора Вольфганга Амадея Моцарта, сьогодні названі сквери, провулки, кафе, готелі, страви, марципани тощо. Нагадаю, Відень – це ще й місто кави та марципанів.

Перераховувати всі скарби мистецтва Відня – заняття безглузде. Тільки Державний музей мистецтв налічує близько 40000 малюнків, мільйони гравюр Да Вінчі, Рафаеля, Шагала й інших. Чого варті також Скарбниці Габсбургів, де зберігаються безцінні предмети імператорської династії. До слова, саме у стінах останньої перебувають оповиті легендами Священна Чаша Грааля та Спис Долі (спис, яким прокололи бік розп’ятого Ісуса Хреста). Дивно але саме за останнім, зовсім не примітним серед величі інших експонатів, довгий час полював Гітлер, який був упевнений, що володіючи ним, в силах поневолити весь світ. За легендою, Гітлер помер саме тоді, коли від нього відібрали цей експонат. Як пожартував хтось із туристів: «І не могли вони зробити це раніше?!».

Що цікаво, на вулицях Відня, найчастіше доводилося чути… російську мову. Як з’ясувала згодом, за даними Віденської ради з туризму, російські туристи вийшли на друге місце за динамікою відвідуваності красуні Відня, поступаючись лише французьким шанувальникам витонченого.

Життя на вулицях Відня закінчується доволі рано – до 11-ї вечора місто пустіє. Приблизно в цій годині, із кіпою вражень за плечима, покинули його й ми.

«Минулося та не забулося»

Поспіхом насолодившись термальними дивами Угорщини в купальнях, в головах усе частіше прокручується мотив популярної композиції Славка Вакарчука «Я їду додому».

Чесно кажучи, читаючи перед туром цей форум, гадала що усі ці слова вдячності написані самими менеджерами туру із ціллю самореклами. Тепер знаю, як глибоко помилялася, адже подякувати справді хочеться усім-усім-усім. Й туристам, імена яких у переважній більшості я так і не запам’ятала. Й екскурсоводам, яких я слухала лише краєм вуха. Й нашим дотепним водіям Володимирові та Михайлові. Вони єдині виявилися моїми земляками. Навіть не знаю, чим пояснити практичну відсутність львів’ян у турах, які організовує наша, львівська, фірма (akkord-tour. com. ua) – чи то рівень заробітних плат у нас аж настільки кульгає на тлі всеукраїнських, чи то життєві запити та пріоритети галичан зовсім не уразив «вірус подорожування»…

Особливе дякую хочеться сказати нашому координатору групи Олі – надзвичайно хорошій, позитивній, світлій та професійній людині. Оля, ти молодчина! Бережи себе!

Ну от і все. Написалося якось на одному подиху. Так само як і сама поїздка на одному диханні промайнула. Однак «минулося та не забулося». Як влучно хтось написав у попередньому коментарі, частинка душі залишилася у кожному з цих місць. Й у перчених угорських стравах, й на живописних берегах тихої та спокійної Хорватії, й у Венеції – місті усіх закоханих, й у помпезній величі імперії Австрії.

До зустрічі!

:)