Пройшов майже місяць з початку моїх, дійсно, невгамовних пригод, в які я потрапила не з власної волі, і я несказанно щаслива, що відправилася саме в цей тур️ Пригоди почалися ще до початку туру, коли з трансферного автобусу ми бігли під дощем, з валізами в руках, до Терміналу, бо ніяк не могли до нього під‘їхати дощ, як кажуть львів‘яни - падав, майже до кордону, але ж дощ в дорогу - то гарна прикмета, та й хіба не чудово, їхати гірським серпантином, милуватися рідними Карпатами і слухати дощ? Далі був кордон, ми застрягли там на довго... дуже довго, але чи варто через це засмучуватися, дорогою до мрії? А попереду нічний Будапешт, як завжди - неймовірний... просто закохана в це місто... «Ти так гостинно нас всіх прийняв, а як частував... але нам пора в дорогу, відкривати для себе нові країни, нову столицю...». І далі ми вирушили до Словенії... Можна вічність їхати і любуватися тою, небаченою красою... «Любляна - ти така проста, але чимось притягуєш до себе... є у тебе, щось таке особливе... шкода, що було так мало часу, і сонце вже іде за обрій, і ми в дорогу, до Італії...».
«Верона - місто закоханих️ А ми, в гості до Джульєти... прошу кохання для всіх... не лише для себе... і листа пишу, щоб дійсно отримала...» А далі ми на озеро Гарда - в Рай... просто затамовує подих від краси... відчуття безмежного щастя... а щє дуже смачно️
Флоренція - не місто, а картинка, в яку просто неможливо не закохатися... а флоренційське морозиво це був, дійсно, незабутній день... спочатку італійські електрички (інтерсіті починає нервово покурювати десь в сторонці), цікава екскурсія, неперевершений Давид, з якого просто нехотілося відводити очей, неймовірні архітектурні споруди, площа Мікеланджело (до якої було пройдено лишні 8 кілометрів, але воно було того варте), і щє раз повторюся - флоренційське морозиво️ «І під неймовірний тосканський захід сонця, до вічного Риму...»
«Це був незабутній день... Кожен ранок я звикла розпочинати з кави і інстаграму, в той день все було як завжди, поки «інсталатезалежна» людина не підняла свої очі, і не подивилася в вікно, а там... Колізей... і Рим... і перші написані рядочки про це «вічне місто»... а потім ми гуляли вузькими римськими вуличками... Рим - це місто в якому хочеться фотографувати кожен куточок... хочеться зберегти кожен момент... Було пройдено не мало, не багато 30,4км... а після них, маленький балкончик, в готелі, майже на околиці Риму, улюблене шампанське і сенвічі... хтось голосно розмовляв італійською, і в небі один за одним пролітали літаки... а я була щаслива - несказанно... і мені б так хотілося полетіти на одному з тих літаків... до мрії...»
А на 6 день ми вирушили на південь... «То був Неаполь... там було смачно, спокійно і трішки моторошно... я була щаслива - безмежно... там всі щасливі, допоки Везувій спить... Місто натхнення... місто хаосу... місто мого щастя...»
І далі в дорогу, а всі вони ведуть до Риму... точніше на цей раз до Папи... в гості... Після Ватикану у мене не залишилося слів (напевно через нього, відгук пишу тільки зараз)... «Все неможливе - можливе, хоч і не вкладається в голові»... а час летить так швидко, і настала пора прощатися з Римом... але не з Італією...
Дорогою до Сан-Марино, були (не знаю, який раз я повторюю це слово, але...) неймовірні краєвиди...
«Сьогодні я була так близько, майже під самим небом, разом з птахами, торкалася хмар... Бог - то найталановитіший художник і скульптор... ти тільки глянь, воно все, немов би намальоване, та неживе, але ж воно дихає, так вільно і спокійно, вдихаючи в себе все те, що дарував Він з неба, захоплюючи кожну краплю ранкової роси, кожен грайливий сонячний промінчик, кожну вітрову хвилю... це рай!?»
Найменше слів про Венецію... то була мрія, яка здійснила, і на душі стало якось порожньо...
А далі був шлях додому... Завітали на каву до Будапешту... а потім знову, тією самою дорогою до Льовову...
Пригоди закінчилися, але спогади... які ж вони тільки теплі, і як їх багато...
Хочеться подякувати всім хто причетний до цього туру: турфірмі MarineTours (місто Чернігів) і неймовірній Вашкевич Марині, Аккорд Туру за можливість відкривати для себе нові горизонти, нашим водіям, і звичайно гіду від Бога - Лемехі Тетяні, з її: «Україна, виходимо»
