У 2019-му році мрія побувати у Норвегії переросла у намір у 2020-му відвідати цю країну фіордів, але прийшов славетний 2020-й і всі залишились вдома))
В 2021-му туристична агенція повідомила нам, що Норвегія ще не скоро відкриє свої двері для туристів, тому є альтернатива – Балкани, тому це чудова нагода відвідати ці незвідані краї.
Румунія-Сербія-Боснія і Герцеговина-Хорватія-Чорногорія-Албанія-Північна Македонія
7 країн, 20 переходів кордонів, близько 3 000 км, євро-леї-динари-марки-куни-леки.
Протягом більшості часу маршруту нас супроводжували величні Далмацькі гори.
Дуже задоволені керівником групи Денисом Горчаковим. Вихований, толерантний, начитаний, спокійний, врівноважений, з класним почуттям гумору і завжди має “туз” в рукаві)).
Автобув був заповнений повністю туристами, але група виявилась дуже дружна і дисциплінована.
Перше місто нашого туру – Дубровник (Хорватія), яке розташоване на скелі на березі Адріатичного моря.
На кораблику відправились до острова Локрум. Він являє собою живописну бухту, в XI ст. тут було побудовано монастир, пізніше монахи покинули острів і тут стали селитись забезпечені мореплавці.
Місце справді дуже красиве!
На цьому чудовому острові є ботанічний сад з павлінами і райськими «рибками».
А ще з евкаліптами, мандаринами, пальмами, рідкісними кактусами і загалом близько 800 видів рідкісних рослин.
Сподобався кущ «полігала миртофолія», квіти рожево-фіолетового кольору, листя з голками.
Повертались у Дубровник вже у сутінках.
Через міські ворота ввійшли у старе місто і потрапили до «декорацій» серіалу «Гра престолів».
Декілька годин екскурсії і тонни інформації проминули як декілька секунд.
Таке коротке знайомство, але викликає тільки одну реакцію – повернутись у цей куточок ще раз і просто продовжити досліджувати цю красу і насолоджуватись цим пафосом. Чого варті тільки сходи Серсеї… Місто, яке вражає…
І вперед, і знову кордони-кордони.
Вночі переїхали до Чорногорії (в даній країні розрахунок здійснюється в євро) у м. Будву. Поселились у готель, а вранці поснідавши відправились знайомитись із містом у товаристві ерудованого екскурсовода Вадима.
Погуляли Старим містом, яке огорнуте фортечними мурами і золотим пляжем.
Відправились на екскурсію Боко-Которською затокою, яку ще називають найпівденнішим фіордом Європи.
Спочатку відвідали місто Пераст і згодом відправились корабликом до острова «Богородиця на Рифі» з церквою, маяком і музеєм.
Згодом відвідали місто Котор.
Це місто ніби шкатулка з коштовностями. Нам видали карти і виявилось, що у Которі 60 великих об’єктів (укріплення, міські ворота, палаци, храми, монастирі, музеї). Цікава екскурсія пролетіла як мить. Побачивши фортецю на вершині гори і маючи ліміт часу в 1,5 год ми не змогли це пропустити і піднялись відполірованими фортечними сходами в гори;)
Ввечері повернулись у Будву, пішли гуляти і їсти морозиво.
Звідусіль линула колоритна балканська музика.
«Познайомились» з бухтою (так як прохід був закритий на колодку, прийшлось перелазити ворота над обривом))
Хотілось би ще колись повернутись у ці краї: спокійно пройтись, посидіти на пляжі, насолодитись краєвидами.
Вечір провели на березі Адріатичного моря за келихом самбуки ведучи філософські розмови і читаючи вірш «П’яний корабель» Артюра Рембо. Змучені, але щасливі пішли спати так як зранку на нас чекала вже країна... Албанія.
Вранці після переїзду і проходження кордону в Албанії завітали у середньовічне місто Крую, що розташоване на вершині гори Сарі Салатики.
Тут шанують албанського героя Георга Кастріота-Сканденберга.
Тут дуже добре дихається і відчуваєш себе ніби у горах чи лісі, з міста далеко-далеко краєвиди.
Тут згадала свого дідуся Дмитра, який дуже любив ходити в ліс і гори, любив на цілий день піти по гриби і ягоди, посидіти в тіні дерева і як справжній господар гори окинути оком далекі простори, тут йому б дуже сподобалось..
Ми відвідали храм, побачили хамам, пройшлись вузькими старими вуличками і потрапили у музей-фортецю, де зараз відтворено як жили албанські сім’ї – від найменших до найповажніших. Як працювали, готували і споживали їжу, як відпочивали. У чоловіків була своя кімната, де були спеціальні сховані віконечка для жінок (щось подати-принести або подивитись на майбутнього чоловіка).
В албанській таверні нас ситно нагодували стравою «таве козі» – бараниною маринованою в йогурті, супом бограч, салатом, необмеженою кількістю м’якенького хліба, темного холодного пива і фруктовим десертом з волокнами.. м’яса;))
І це все у неймовірно класній компанії туристів, під хрумкою паперовою скатертю і з неймовірним краєвидом з гори, де видно на сотні кілометрів навкруги. Офіціанти пурхали як метелики і чути було приглушену албанську музику. Обід дуже сподобався і здається, що його я не забуду ніколи!
На старому базарі придбали національний албанський музичний інструмент чифтелі)
З вікна автобуса насолоджувались краєвидами і прохолодним кондиціонованим повітрям, а за бортом більше 30 градусів і жара, і фіри з конями, і мерседеси.
На екскурсії розповіли цікаву історію, що під час візиту Дж. Буша у Круї-Фуше у нього загубився годинник і через деякий час на центральній площі відкрили кафе, яке назвали кафе Дж. Буша.
Далі ми поїхали у столицю Албанії – Тирану.
Місто було закладене османським правителем Сулейманом. У ХХ ст. країною правив Енвер Ходжа. Він дуже боявся, що на країну нападуть, тому по всій Албанії зобов’язували населення будувати бункери і зобов’язували забезпечувати себе зброєю за свій рахунок. Тому в кінцевому результаті міністерство оборони володіє більше 700 тис. бункерів на близько 3 млн. населення, які по закону не можна знищувати і їх зараз використовують як сувенірні лавки, музеї, хостели, кафе. Ще донедавна населені пункти не мали табличок населених пунктів.. Простим людям заборонялось мати авто мерседес, відпочивати на морі і навіть щоб відвідати інше місто громадянин повинен був брати дозвіл у партії!?
На Албанію ніхто так і не напав.
Коли Енвер Ходжа помер його дочка у центрі Тирани збудувала мавзолей імені свого батька-диктатора, але не склалось.. Зараз піраміда має вигляд руїни, а у майбутньому її планують перебудувати у культурний центр.
Теперішній прем’єр-міністр Еді Рама здійснив суттєву трансформацію міста Тирана – будинки були пофарбовані різнокольоровими фарбами.
Зараз це дуже сучасне місто з великою кількістю бункерів та мерседесів, відчуття двоякі.
Після шопінгу і вибухо-цікавої екскурсії ми попрямували у Північну Македонію на ночівлю у місто Охрид.
Як в калейдоскопі знову кордони-ночівля-сніданок-екскурсія))
Постійно поставало питання чому Македонія Північна? А відповідь цікава і закручена))
Греція називала Македонію республікою Скоп’є і вимагала щоб Македонія змінила назву, так як Македонією називається одна з провінцій Греції, що складається з 3-х частин: Західної Македонії, Центральної Македонії, Східної Македонії і Фракії. А є ще Піринська Македонія у Болгарії. Виходить аж 5 Македоній;)
Тому після судів у 2019 році назву держави було змінено на Північну Македонію.
Країна налічує близько 2 млн. мешканців і являється дуже колоритною. Пейзажі змінюються горами-каньйонами, храмами-пам’ятками-пам’ятниками.
Першим містом знайомства з цією країною стало місто Охрид.
У ньому 365 діючих храмів різних конфесій, тому його ще називають «слов’янським духовним Єрусалимом».
Хоча казино та ігрові автомати йдуть двері в двері з храмами.
Зі скелі ми побачили чисте бірюзове Охридське озеро, а потім ще й здійснили по ньому прогулянку на кораблику.
Кажуть, що в Охриді 300 днів на рік світить сонце і навіть на прапорі держави зображено сонце.
У столиці Пн. Македонії Скоп’є налічується сотні, а може й тисячі пам’ятників, навіть наш гід Олександр не може сказати точну цифру, так як пам’ятники постійно довстановлюють ((
Наш гід Олександр народився у Македонії і вболіває на футбольну македонську команду, хоча батьки українці)) https: //www. youtube. com/watch? v=4jlYbUoFn9k&feature=youtu. be
Перший пам’ятник, який ми побачили став Тарас Шевченко.
А в центрі міста Скоп’є встановлено пам’ятник Олександру Македонському, який називається «Вершник на коні», який не можна називати Македонським!?
Центр міста доглянутий і розбудований, а ось коли заходиш у бічні вулички може бути різне: то зграйка ромів підійде із викриками «Дай», то жебраки налетять, то зграйка крикливих підлітків щось по-своєму лепечуть, то в тихому дворику старше покоління грає у нарди і п’є чай, то тихо промайне мусульманка у дорогих шатах і тільки хмаринка невидимих стійких парфумів залишиться на згадку.
Нещодавно започаткували роботу нового міністерства по «вихованню»;)
Скоп’є дуже різне. Тут європейські бутіки і ресторани йдуть рука об руку зі східними традиційними базарами. Дешеві сумки шанель і парфуми жадор від місцевого «вуйка», який ніяк не хоче відстати як набридлива мошка.
Через місто протікає велична річка Вардар.
Нам показали величезний хамам, що має сумну історію, колоритний ринок Бадестан, місце де коли жила мати Тереза, яку пречислили до лику святих і ще багато і багато цікавого.
Ще одним об’єктом нашої подорожі став каньйон Матка. Природно він створений річкою Тріска. У ХХ ст. річку перегородили дамбою і утворилось озеро, поруч побудували церкву св. Андрія. Корабликом вздовж каньйону відправились до печери Врело. Побачили два підземних озера, сталактити і сталагміти.
Відомими людьми Балкан є мати Тереза, Нік Вуйчич, Ріта Ора, Емір Кустуриця, Горан Брегович, Дуа Ліпа.
І знову кордони-кордони.
Коли повернулись додому встановили додаток «Вдома», здали тести на ковід, отримали негативні результати і знялись з самоізоляції.
Подорож виявилась насичено-колоритною і це мені дуже подобається!
0
