Привітна Угорщина

Нарешті Європа почала відкриватися і впускати стомлених карантином мандрівників.

Як же ми скучили за болем від стертих до колін ніг, від пройдених кілометрів по улюбленим чи новим місцевостям, за болем в очах від зроблених фото, за гастрономічною шоковою терапією для шлунку і за відчуттям релаксу від подорожі в бажану країну.

Чому ми обрали саме Угорщину? Ну, поперше, це одна із перших країн, яка відкрилася після карантину, подруге, раніше вже була тут багато разів, але майже завжди – це 1, рідко 2 транзитних дні, за які було недостатньо часу насолодитися місцевими краєвидами, купальнями, кухнею та вином. Було все бігом та бігом, а хотілося розтягнути це задоволення. Ну і досить причин, щоб обрати Угорщину))

З Аккордом подорожую більше 10-ти років і мені подобається ця компанія тим, що поперше, вартість їх турів доступна і багато екскурсій зроблені як додаткові, що дає можливість обирати, бо зазвичай не всі екскурсії цікаві та потрібні, а якщо вони вже включені до вартості туру, то мусиш їхати і дивитися. Подруге, вони надійні і мають достатній досвід в організації автобусних турів. Єдине, що бентежить – це те, що тури не завжди набираються і твій виїзд може перенестись або на іншу дату, або запропонують інший тур. Це не дуже зручно, особливо коли це інша дата, бо доїхати до Львова – це цілий подвиг і заздалегідь куплені квитки на потяг стають подарунком для якогось іншого пасажира і проблемою для тебе. Ну та ладно, тепер про тур.

Хочу подякувати нашого провідника в будь-які мандри останні майже 10 років – це Варочка Танюша (м. Дніпро «Восток»), яка завжди одночасно і вирішує будь-які труднощі, пов’язані з туром, і заспокоює, і підбадьорює, у підсумку робить свою роботу завзято і професійно)))

Наш керівник туру – Богдан Распутний. Ну такий гарний та кмітливий хлопець. Завдяки йому тур пройшов легко, на одному диханні, хоча я розумію, що це велика праця. Але коли її не видно – це ознаки професіоналізму. Богдан був зажди на позитиві, з гарним почуттям гумору, міг по багато разів без будь-якого роздратування доводити одну й ту ж саму інформацію, про яку ми постійно запитували, прослухавши попередні його відповіді. Дякую Богдане!!!

Щодо водіїв, то в нашому турі вони були звичайні. Так, ми своєчасно добиралися по маршруту, але нам не допомагали вантажити наш багаж, ми намагалися в салоні не смітити, але протягом туру в автобусі не прибиралося. Ну що маємо, то маємо.

По більшості мій відгук буде позитивним, бо ми дійсно відпочили на всі 100, але є моменти, на які дуже хочеться звернути увагу – це готель, в якому ми проживали. Вибачте, але це жах. Я розумію невелику вартість нашого туру, дуже рідко в своїх відгуках приділяю увагу готелям, бо тур же не по готелям і іноді від втоми готовий як кінь стоячи заснути. Але… ми жили аж 3 ночі в цьому готелі. Він розташований…тадам.. в 10 кілометрах від центру міста в промисловій зоні і щоб добратися до нього на громадському транспорті необхідно зробити 2 пересадки. Ну і головне не це, а сам стан готелю, я готова і п’ять разів пересаджуватися заради затишного готелю і чистого номера, але готель ВЕSTLINE – це готель з брудними номерами (по напольному покриттю без взуття ходити було неможливо), роздовбаною та іржавою ванною кімнатою, дуже старими меблями (я не маю на увазі, що там антикваріат – там рухлять). Аккорд, будь ласка, не селіть там туристів, це неповага до людей. Дякувати, що Богдан з водіями кожного ранку вивозив нас у місто, не залежно від того чи ми їдемо на додаткові екскурсії чи ні, і ввечері в певний час забирав та відвозив в це страшне місце. А іще дякувати страшенній втомі від пройдених кілометрів, завдяки чому ми майже не бачили цей жах і швиденько засинали в цих негарних ліжках.

А тепер поїхали знову в тур по пам’яті.

День 1: Ми у Львів приїхали рано і нам випала можливість знову насолодитися цим гарним містом. Хоча ми були у Львові багато разів і навіть навесні навістили це гарне місто, але і зараз знайшли де погуляти і насолодитися містом. Доречі, для туристів, які приїжджають вранці і бажають смачненько поснідати, є гарне місце – Ресторація Бачинських (прямо в центрі міста в 50-метрах від Ринкової площі). Там фіксована плата – 180 грн., за яку пропонують сніданок по типу шведського столу. Такий сніданок триває з 08.00 до 11.00, але готуйтесь до натовпу людей, бажаючих багато і нам прийшлося стояти аж півтори години. Але воно того варте – їжа різноманітна та смачна.

І іще шкода, що досі не відчинився для нас туристів Термінал-А, бо для мене це як Брама щастя. Коли попадаєш на Термінал, знаєш, що попереду бажана подорож. А іще це місто, де можна смачно поснідати, привести себе в порядок у чистих вбиральнях, підзарядити свої гаджети, підкупити щось необхідне в дорозі, та і просто посидіти в очікуванні свого автобусу в затишній і головне чистій залі очікування, що нажаль не можливо зробити на залізничному вокзалі.

Так от, о 17.30 ми погрузилися в свій новий будинок на колесах, в наш автобус і о 18.00 вирушили на угорський кордон. Група була невелика, що дало змогу розмістися на 2-х місцях і легше перенести нічний переїзд. Я завжди до нічних переїздів ставлюсь з розумінням. Відстані коротші не стануть, якщо їхати вдень, а так не витрачається твій дорогоцінний екскурсійний час, т. т. твій день, за який ти міг би насолодитися подорожжю. Ну кожному своє, але наша ніч пройшла добре. Кордон ми пройшли швидко, тільки угорці були не в дусі і трохи наші речи помацали особисто, ну то їх робота, наше враження про подорож цим не було зіпсоване.

День 2: Враховуючи, що до першого місця нашої подорожі ми приїхали дуже рано, то автобус іще декілька годин стояв під містом на заправці, а ми мирно сопіли в автобусі, іноді хвилюючи водіїв своїми забігами до туалету.

Вранці ми відвідали купальні Мішкольц-Тапольце. Бути одним із перших та іще і після нічного переїзду – це була велика вдача і ще більше задоволення. Кожна частинка тіла, які затекла в автобусі від неправильно обраної пози для сну, змогла насолодитися теплою лікувальною водичкою, а наші очі гарними видами цих купален, які розташовані в гротах та печерах. І почалась наша фото сесія – я по пояс у воді, я вся у воді, я під горою, я у печері, я пливу, я тону))) навіть якщо ви не полюбляєте плавання, туди треба йди, бо купальні Мішкольц-Тапольце дійсно неперевершені, а Угорщина – це термальна країна, і будь-які купальні це місця МАСТ СИ і МАСТ БИ.

Після купален, на які нам дали достатньо часу, ми вирушили на дегустацію вина в Долину красунь. Завжди любила цю атракцію, смачне вино, смачний гуляш, які насичують і розслабляють. Після знайомства з термальною Угорщиною, це гарна можливість познайомитися з виноробною Угорщиною. Єдине, що не раджу (але це виключно моя думка), це купувати там вино. Бо ціна його неоправдана завищена. Те ж саме вино (звісно не того ж виробника, але теж відмінною якості) можна придбати у супермаркетах за набагато нижчу ціну. Але це вибір кожного. У будь-якому випадку угорське вино будь-якого виробника дуже смачне, особливо для тих, хто полюбляє сухі та напівсухі вина, бо їх там більшість.

Після того як ми заспокоїли свої шлунки, ми вирушили на екскурсію в містечко Егер. Миле затишне місто. Вперше я була в ньому дуже давно і якось спогади про нього вже стерлися і зараз я його вже сприймала поновому. Так от воно мені дуже нагадало суміш двох інших європейських міст – це Любляна та Брашов. Але не зважаючи на схожість, звісно містечко має свою неперевершену особливість і варте для відвідування.

Після екскурсії по Егеру і вільного часу ми вирушили до Будапешту. Враховуючи пізній час і нашу стомленість, особливо від гастрономічної екскурсії, Богдан запропоновував іншу заплановану зорово-гастрономічну екскурсію (прогулянка на кораблику по Дунаю) перенести на інший день.

Це був гарний і насичений день, який мав би завершитися в чистій постелі затишного готелю, але зась…

День 3: Доброго ранку, Будапешт – місто мостів, купален та ярких вражень. Для мене це 12 відвідування міста, але я раділа приїзду що вперше, бо дійсно дуже дуже скучила за подорожами.

Вранці була оглядова екскурсія. Доречі, забула розказати то новшества в організації екскурсій – це користування наушниками під час всіх екскурсій. Вже не потрібно бігати поруч з гідом, тулячи своє вухо до його промов, ти можеш повільно насолоджуватися краєвидами, фотографуючись і одночасно чуючи розмову гіда, а якщо починається шипіння та потріскування в наушнику, то це ознака, що ти вже майже загубився, то пора відриватися від повільної фотозйомки і бігти до натовпу своїх колег-туристів. Короче, це зручно. Головне не загубити оту маленьку коробочку на шнурку, бо вартість такої послуги з 2 євро зросте до 60 євро.

Ми прогулялися Пештською центральною частиною міста разом з гідом Оленою, яка цікаво розповідали про історію, архітектуру, трохи політику, трохи побут міста та Угорщини. А потім були додаткові екскурсії. Звісно, якщо ви вперше в місті, то раджу брати по максимуму додаткових екскурсій, бо самим побачити те, куди відведуть за руку професійні гіди, можливо але важкувато. Так, в цей день відбулося 3 додаткових екскурсії – Таємнича Буда, Подорож в закрут Дунаю та прогулянка на кораблику по Дунаю.

Зараз розповім про всі ці екскурсії і чому їх варто відвідати.

«Таємнича Буда» - це відвідування Рибацького бастіону та Королівського палацу. Як на мою думку, Рибацький бастіон – це другий після Парламенту символ Будапешту. Доречі третім символом Будапешту повинні бути поштові скриньки червоного кольору, які поважно стоять на кованих ніжках і розкидані по всьому місту. А Рибацький бастіон – це дуже красива, така собі ажурна, історична будівля, з пройомів якої відкриваються краєвиди на парламент, собор св. Іштвана та Ланцюговий міст, який нажаль цього разу був на реставрації. Доречі, Будапешт в дуже багатьох історичних місцях перебуває у стані реставрації. Але це дуже круто, бо це справжня реставрація, а не така як у нас – обнесли металевим парканом років так на 3-5 і чекають поки пожежа не знищить залишки будівлі…сумно… Я декілька років поспіль, приїжджаючи до Будапешту, бачила будівлю Парламенту в будівельних лісах. І в цей раз, нарешті, побачила біленький, величний відреставрований Парламент. Так і інші місця (Ланцюговий міст, подвір’я Королівського палацу, собор св. Матіаша, набережна Пештського узбережжя Дунаю) через рік-два заграють для нас туристів і місцевих жителів новим виглядом. З Рибацького бастіону через хвилин 10 прогулянки ви потрапите у подвір’я Королівського палацу. Якщо пощастить, то побачите зміну караулу. І знову гарні краєвиди як на сам палац, так і на місто з оглядового майданчику. Якщо є час, можна відвідати містичний підземний лабіринт. Не раджу йти тим, хто страждає на клаустрофобію. А для тих, хто таки пододає всі закрути цікаво освітленого лабіринту, в якому лунає таємнича музика, розташовані містичні пам’ятники, в якості бонусу отримає можливість скуштувати вино з винного фонтану, яке б’є прямо під містом в цьому лабіринті. Таємнича Буда – це гарна екскурсія, в якій поєднані розповіді про історію, таємничість міста з можливість насолодитися краєвидами, зробити нескінчену кількість фото і прогуляюсь тими місцями, відчути себе трохи королевою чи королем)))

Подорож в закрут Дунаю – була на цій екскурсії дуже давно, але пам’ятаю її як зараз, бо місця, які відвідуються під час цієї екскурсії, дуже яскраві і варті для відвідування.

Одразу ви піднімається в середньовічний Вишеградський замок. Як по мені, сам замок не дуже цікавий, бо всі середньовічні замки однакові в своєму побуті та оздоблені і не відрізнялися оригінальністю, але краєвид, який відкривається з верху замку – це щось. Закрут Дунаю, який повертається рівненько так на 45 градусів, така велична і спокійна річка, яку навкруги оточують такі малесенькі з вишини замку селища. Дух перехоплює від цієї величності і спокою.

А потім, насолодившись краєвидами Угорщини, спускаєтесь в містечко Сентендре (святий Андрій), місто сувенірів та марципанів. Містечко дуже затишне і єдине, де ви зможете придбати марципани, попередньо відвідавши всього за 2 євро музей марципанів. Чесно кажучи, не розумію, чому марципани не можливо придбати в інших містах Угорщини. Поряд з паприкою, салямі та винами це іще один їстівний сувенір країни, але не дуже доступний для купівлі, якщо немає можливості потрапити в Сентендре. Тому, навіть заради марципанів, варто їхати на цю додаткову екскурсію.

Ну і прогулянка на кораблику по Дунаю. Саме на цій екскурсії Будапешт заграє всіма фарбами. Сім мостів, величний Парламент, Королівський палац, Рибацький бастіон, гора Гелерта в вечірньому підсвічуванні та іще під нескінченне угорське ігристе вино – це завжди незабутні враження, які залишаться з вами назавжди. Якщо вина буде багато, то на допомогу для вашої пам’яті прийде фотоапарат чи телефон.

От такі гарні та варті для відвідування екскурсії.

А ми на них вже були і тому пішли покоряти місто своїм нехитрим маршрутом. Прогулялися по вул. Васі (так і не можу вивчити правильну назву вулиці), пофографувалися на фоні зеленого мосту (міст Свободи), по якому на контрасті їздять жовті трамвайчики, зазирнули на центральний ринок, який своїм внутрішнім промисловим оздобленням (якщо прибрати цеглу) нагадує Ейфелеву вежу, полюбувалися синагогою в Мавританському стилі і вирушили в купальні Сечені. Одразу вирішити піти до них пішки, бо сили іще були, але не раджу, краще вже їхати на метро, тим більше що воно варте уваги. Це жовта гілка метро, яка є дуже давньої, їй більше 100 років (якщо не помиляюся) і вона як лялькова – спуск до метро це не більше 10 сходинок під землю і ти потрапляєш у невеличку кімнату і низькою стелею і тут приїжджає за тобою жовтенький потяг, як на дитячих атракціонах. Ця прогулянка вартує всього 350 форинтів (1 євро). Купувати квитки дуже легко, майже на всіх зупинках громадського транспорту розташовані блакитні бокси, в яких є вибір мови (знизу прапори держав і є російський прапор), після чого за підказками обираєте разовий квиток и купляєте його, сплачуючи або форинтами або карткою. Головне після купівлі квитка закомпостувати в транспорті. Це головна умова, щоб вас не оштрафували.

І от ми в купальнях. Який це релааааакс. Стомлені від прогулянок ноги просто пищали від задоволення в теплій водичці. Пізніше напишу різницю між купальнями, які ми відвідували в Угорщині (Егер-Салок, Мішколь-Тапольце, Сечені та Гелерта), а поки просто насолоджуємося купанням в басейні під відкритим небом. Вхід в купальні Сечені коштує 5900 форинтів без кабінки. Але не раджу оплачувати її окремо, бо це коштує десь 5 євро, а без кабінки ви і так будете переодягатися в окремій кімнатці, де можливо і зайде 1-2 жінки і думаю, що нічого страшного не відбудеться (ну хіба що якщо ви не чоловік).

Після термальних насолод ми вирушили на пошуки гастрономічних насолод, зазирнувши перед цим в подвір’я дуже красивого замку, який розташований навпроти купален – замок Ванйдахуняд, в якому зараз розташований сільськогосподарський музей. А далі пішли шукати їжу, далеко йти не прийшлося, бо неподалік купален Сечені є невеличкий ресторан Папріка з російськомовним меню, традиційною угорською кухнею і офіціантами-поліглотами, які знають по 10-20 слів з різних мов і дуже круто їх поєднуючи, обслужать вас по вищому розряду. Середня вартість чеку на двох 20-30 євро (оплата приймається в форинтах і можна євро), але порції досить великі і ви точно голодні звідти не підете.

І вже після всіх фітнес, термо та гостро процедур ми вирушили на зустріч з групою для вирушення до нашого готелю. Іще раз дякую Богдану, що він не надав нам «радощі» самим добиратися в невідому нелюдяну частину Будапешту, де так спокійненько між якихось складів, виробничих ангарів загубився наш готельчик.

День 4: Для на це другий вільний день у Будапешті, а групі було запропоновано 2 додаткові екскурсії – або на озеро Балатон, або на озеро Хевіз. Балатон – це звичайне, але дуже велике озеро, а Хевіз – це природне озеро з термальною водою. Не буду відмовляти нікого, але мені жодне з цих озер не сподобалося. Кажуть, що назва Балатон пішла після того, як принцеса Сісі побачила його і сказала, що це якесь болото. Можливо це казка, але дуже правдоподібна, вона в ньому дійсно мутна і будь якихось природних гарних явищ навколо цього озера немає. Як по мені, нічого цікавого. А купання в озері Хевіз, це взагалі було щось не дуже приємне. Поперше, враховуючи, що озеро природного походження, разом з тобою там іще плавають качечки, якісь мальки і інший планктон, подруге, озеро глибоке и побовтатися як купальнях там не получиться, а плавати дуже важко, втомлюється одразу, напевно через насиченість води різними корисними елементами. Кожне озеро на любителя.

А ми пішли покоряти Буду, точніше будайську історичну частину міста. Повторюватися не буду, одне скажу, що із-за реставрації Ланцюгового моста, ми зробили крюк – Дунай переходили по сусідньому Білому мосту (міст Ержебет) і вийшли до фунікулера, який би підняв нас до подвір’я Королівського палацу. Але й тут реставрація, що не завадило нам за 3000 форинтів (замість 2000 – вартість підйому на фунікулері) без биття ніг піднятися на прогулочному бусику. Наші туристи десь знайшли безкоштовний ліфт, але ми його проґавили, не бачили, а тому піднялись за гроші.

Доречі, з приводу грошей. Раджу мати картку, це настільки зручно, тим більше, що термінали є всюди – у вуличних торгівців, в сувенірних лавках, в громадських вбиральнях, в боксах для купівлі квитків для громадського транспорту і т. д. А з обміном коштів зажди є труднощі – ніколи не знаєш скільки необхідно поміняти коштів, не всі обмінники міняють без комісій, в кінці грошей або не вистачає саму малість, або залишається і не знаєш на що вже їх потратити. Звісно кожен вирішує сам, але картка це справжній лайфхак в подорожі.

Прогулявшись місцевістю Будайської фортеці та Королевського палацу ми повільно спустися вниз і мені ця частину (саме спуск вліво від Рибацького бастіону) дуже нагадала Монмартр в Парижі. Може в мене вже такий «голод» до подорожей, що в кожному куточку одного міста мені мерещаться інші міста, але таке враження було не тільки в мене, так що я іще в порядку)))

Сівши на метро, в цій частині міста воно вже звичайне, не таке лялькове, ми повернусь на Пештську сторону і зазирнули іще в одне зручне місце для гастрогурманів. Це ресторанчик Трофей-Гріль (u. Kyrali 30-32). Він знаходится в 10 хвилинах ходу від оглядового колеса. В будні дні до 16.00 за фіксовану плату з однієї людини у розмірі 15

євро (оплата приймається в форинтах) на ваш смак пропонується шведський стіл: перші страви, м’ясні, рибні, морські страви, різноманітні салати та овочі, гарніри, десерти…. напої – вино, ігристе вино, пиво, кава, чай, сік, капу чино, лате…і все це в нескінченному розмірі, скільки бажає душа і витримає шлунок. Хочу сказати, що там неймовірно смачно і треба йти обов’язково. Після 16.00 і у вихідні дні вартість з однієї людини вже становить 23 євро.

Насолодившись краєвидами Будапешту та шведським столом одного окремого взятого ресторанчику, ми вирушили в нові для себе купальні Гелерта. Перш ніж поїхати в них, я багато про них читала, вагаюсь чи потрібно це робити. Після відвідування скажу, що варто, хоча б один раз, але варто. Розташовані вони в однойменному готелі Гелерт, який в свою чергу розташований на Будайській стороні міста одразу після з’їзду з мосту Свободи (ми доїхали на 49 трамвайчику від оглядового колеса). Вхід в купальні коштує 5900 форинтів з кабінками для переодягання і він розташований з правого боку будівлі готелю (якщо стояти спиною до Дунаю). Читаючи про купальні Гелерта неодноразово натикалась на критичні коментарі з приводу антисанітарії в приміщеннях купальні. Ну що можу сказати, на мій дуже прискіпливий погляд критичної антисанітарії я там не побачила, принаймні там у 100000 разів чистіше ніж у нашому готелі))) Відвідуючи купальні, ви повинні розуміти, що крім вас за день їх відвідують іще тисячі людей, бо це місце загального користування, звісно за день накопичується певний бруд, на додачу вода в басейнах є термальною і містить в собі певний перелік елементів, які осідають на поверхнях басейну і з часом утворюють певний наліт.

А тепер в чому ж різниця між переліченими мною купальнями і які з них найкращі для відвідування (але це моя суб’єктивна думка).

Купальні Егер-Салок – на мою думку найкращі, поперше вони найновіші, подруге там є басейни для розваг і для спокійного відпочинку, але вони не розташовані в Будапешті в них чомусь рідко завозять.

Другі за моїм рейтингом – це купальні Сечені. Доступне розташування (м. Будапешт), великі басейні під відкритим небом, в яких є і розважальні зони і спокійні та релаксуючі. Є басейни і усередині приміщення, але вони мені якісь лягушатники нагадують, хіба що для дуже поганою погоди. Є також і сауни і за окрему плату іще багато додаткових послуг, наприклад, масаж.

Треті – купальні в Мішкольц-Тапольце, які підкупають своїм незвичним і загадковим розташуванням – в печерах. Певне підсвічування, уміло створений лабіринт з басейнів, доволі невелика плата за відвідування, робить їх вартими для відвідування. Один мінус – вони розташовані не у м. Будапешт і потрапити в них можна, якщо буде заїзд під час подорожей.

І четверті в списку, але це не означає, що вони найгірші – це купальні Гелерта. Чому вони останні? Всередині купален дуже дуже красиво, все викладено яскравою мозаїкою, але там висока температура води 36-40 градусів і після перебування на протязі 10-20 хвилин стає ніяково, а під відкритим небом є лише один басейн з теплою водою, але він маленький і при великій кількості людей відчуваєш себе як в маршрутці в спеку.

Я не буду порівнювати цінність тієї чи іншої води в цих купальнях, бо сама цього не знаю, одне знаю, що перебувати понад 2-х годин в такій воді, це вже буде не користь, а шкода для здоров’я. Та й взагалі перш ніж йти в купальні почитайте в Інтернеті наявні обмеження по здоров’ю щоб ні в коїмо разі собі за свої ж кошти не зашкодити.

А наш день вже скінчився і знов наш дім на колесах, як би ми не хотіли залишати Будапешт та їхати в наш «чудний» готель, відвіз нас таки в нього на останню ночівлю.

День 5: Вільний день в Будапешті і відвідування Тропікарія-Океанарія. Ну що я можу сказати. Ця водна атракція знаходиться в торговому центрі Campona, до якої доїхати можна власноруч за 1 євро в один кінець (автобус 133Е, який курсує кожні 20 хвилин, найзручніша зупинка, де можна на нього сісти – це прямо на Білому мосту зі Пештської сторони у напрямку на Будайську сторону, їхати близько 40 хвилин в один кінець). Коли я була там в останній раз, для мене цей торговий центр виявлявся чимось надзвичайним з купою гарних магазинів, в т. ч. супермаркетом Tesco, але це було 15 років назад)). Потрапивши в нього зараз, у мене було повне розчарування. Дуже скудно як в магазинах одягу так в самому супермаркеті. Якщо в Океанарії ви ніколи не були, то варто сходити, а якщо їхати в цей торговий центр виключно за покупками, то це марна трата і часу і грошей. Всі торгові марки, які є в цьому центрі, вже давно є в Україні, а якщо все ж таки хочеться щось придбати саме в Угорщині, всі ці магазини є на вул. Васі і не потрібно нікуди їхати 2 години (туди і назад). А з приводу супермаркету, то по місту дуже багато інших міні та супермаркетів (CBA, SPAR, LIDL), в яких набагато кращий вибір та асортимент продуктів.

Доречі, для мене продукти привезені з поїздок вже давно стали кращими сувенірами ніж магнітики, тарілки, кружки, футболки і таке інше. Куди приємніше зварити італійську пасту, помастити її песто, налити келих італійського вина і згадувати про подорож, ніж роками дивитися на запилений магнітик на своєму холодильнику. Тому з Угорщини ми привезли паприку (брали і гостру і солодку), салями (ця ковбаска також є і гостра і звичайна, будьте уважні, бо взяли гостру, спробували, а потім іще півдня вогнем дихали) і звісно винооооо, точніше багато вина))). Тим більше, що вивіз вина з Угорщини не обмежується таможнями ні Угорщини ні України.

Повернувшись з Campona ми іще прогулялись містом, пообідали в Трофей-Гриль (але вже за 23 євро, бо це була субота) і зібрались на виїзд з міста і з країни…. Якось сумне вже писати, бо дорога додому завжди сумна, особливо коли відпочивалося гарно, а нам дуже гарно відпочивалося, особливо після карантинного «голодування».

Вночі ми були на кордоні, пройшли його швидко, трохи затормозилися із завантаженням Дії для тих, у кого не було документів про вакцинацію. І на 6 день, рівно о 08.00 ми прибули на залізничний вокзал Львова.

От і вся подорож, коротка, але яскрава і насичена.

Подорож це така річ, яка насичує тебе новими знайомствами, новими знаннями, новими враженнями, новими вподобаннями, новими фото. І не важливо, що після подорожі ти порозтирав ноги до крові, зірвав спину своїм багажем з «магнітиками», спік носа під іще теплим сонцем, трохи шокував шлунок закордонними явствами, все це пройде, а радість в душі і спогади залишаться назавжди! Тому подорожуйте і будьте здорові)).