Осіння казка в Швейцарії

Наша подорож розпочалась 21 жовтня.

Довго-довго їхали та нарешті приїхали!

Якщо чесно, нічого особливого від Швейцарії я не очікувала, ну ще одна з європейських країн.

Але. Виявилося все не таким! Тобто, дійсно гарним, як у казці!

Мініатюрний Вадуц (це той самий, який Ліхтенштайн) з яскраво освітленим та таємничим замком, який пливе в нічному небі над містом, залишив дуже приємні враження, але щось там залишилось недосказаним. Треба би повернутися и дізнатися)))

Цюріх сподобався якоюсь піднесеною атмосферою, можливо тому, що наша група на шляху до екскурсії зустріла на шляху весілля и ми приєдналися до радості молодих, або тому, що можна було ліниво поблукати рядами блошиного ринку и пороздивлятися різноманітні цікавинки, старі речі із минулого життя (чи відвертий мотлох, але то вже інша історія))) ). А ще - від захоплення дивовижно збереженими старовинними будівлями та храмами, залитими осіннім сонцем. А ще - від затишних кав’ярень у городських двориках, сповнених зелені та спокою. А ще - від неочікуваних урочистих звуків репетиції духового оркестру на одній з міських площ. Це все створює єдине яскраве полотно життя, сплетене з буденності та маленьких святкових щоденних подій, поєднує історію та сучасність, несе красу та впевненість в кожний день.

Люцерн це відчутя свята лише посилив, гарненьке і дещо декоративне містечко, чепурне та якесь таке все до ладу складене, уквітчане та іграшкове. Гарне! Саме в такому містечку неодмінно треба з'їсти каштанове тістечко та, сидячи на набережній, насолодитися стаканчиком глювайна.

Женева підкорила простором, вільними широкими вулицями, повітрям свободи та спокою (нє-нє, професор Плейшнер тут ні до чого, чесне слово! ;) ), чарівними та наглуватими численними лебедями, білосніжними піками Альп над спокійною блакиттю Женевського озера з просто неймовірно прозорою водою, десятками дітлахів, які гралися в парку, бігали, сміялися, за цим було так приємно спостерігати. Навіть якийсь ну дуже серйозний дідуган у повних обладунках старанно діставав монетки із фонтана – і той зацікавив. Прикольно було їхати звичайним трамваєм із однієї країни в другу, сідаєш у Швейцарії і за 22 хвилини – і ти вже у Франції, а там вже інше все)

Берн виявився напрочуд мальовничим, різнорівневим як за розташування, так і за існуванням мешканців, трохи заклопотаним та метушливим, але це не завадило нам посидіти на терасі кафе на даху, порелаксувати на осінньому ласкавому «імпортному» сонечку, посмакувати кавою з ніжним тістечком в оточенні черепичних дахів та шпилів на фоні всюдисущих білосніжних горних вершин, а ще потім подивитися, як грають у петанк у міському парку.

Базель здивував змішуванням старовини та сучасності, от якось воно так гармонійно співіснує одночасно – і масштабне граффіті, присвячене світовим рок-зіркам, і чудернацький модерний фонтан з рухливими механізмами, які навіть важко назвати, що то воно таке, і старовінні будиночки та храми, все акуратне, доглянуте. Масштабні ремонтні роботи зовсім не заважають затишку на сусідніх старих вуличках. Дуже сподобався старовинний собор Св. Єлизавети із величезним радужним банером над головним порталом зі словами «Бог це (кожна) любов» і приміткою, що в цій церкві вітають LGBTQI* спільноту. А поки квіри збираються до храму, волонтери тим часом роздають їжу мусульманским біженцям, готують майданчик для концерту перед вівтарем, тобто діють цілком по-християнськи, для людей. Це зворушливо.

На останок нам надали можливість трошки (замало!) погуляти чарівним сонячним Будапештом, це була дуже приємна зупинка на завершення мандрівки.

Програма була дуже насичена, так. Міста, у яких ми побували, схожі спільною історією, але кожне з них має свій особливий настрій, персональний вигляд і неповторне відчуття, різне для кожного міста.

Не раз жалкувала, що замало часу було для кожного з відвіданих міст, стільки було гарного, цікавого, можна було гуляти і гуляти, милуватися архітектурою, пити настрій свободи та неспішності, відключитися від домашніх турбот та відчути хоча б трішки інше, зовсім інше життя, цівілізоване, людяне.

Отелі були цілком пристойні, затишні, ночували ми у Франції, таке цікаве рішення від організаторів туру. Сніданки смачні! Хтось у групі здивувався, що на французських вулицях лежить опале жовте листя, його не прибирають. Мені як раз таке до вподоби, це такий класний легенький пофігізм, нотка волі, невеличкий вихід за межі обов'язкових правил, таке надає життю відтінок легкості. Ну, а перш за все, це красиво, осінь же!

Спасибі всім туристам, було багато нових знайомств, цікавих розповідей, такі спогади залишаються надовго!

Велика подяка нашим водіям-шумахерам, проїхати комфортно та без дорожніх пригод такий шлях треба змогти!

Моя щира подяка керівнику групи Ірині Кашиной, віддаю їй шану за терпіння, залізні нерви та вміння організувати досить різнорідних людей в одну дружню групу мандрівників. Ірочка, дякую!

Вийшов дуже цікавий, комфортний та яскравий тур.

Золота осінь в такій чудовій країні дійсно казкова!

P. S. Швейцарський сир - це щось! Неймовірно смачний.

P. P. S. І вже зовсім несподіваною та пікантною деталькою була инсталяція, пов’язана з гучним серіалом «Гра в кальмара», яка нас зустріла на дорозі в Люстенау, маленькому австрійському містечку поблизу кордону з Швейцарією.