Невеличкий вступ у Кракові. Десь тут неподалеку відчувається подих Шопена. На жаль у Кракові нема "варшавських" лавочек, звідки звучить його музика, але чутно стукіт серця композитора, який доноситься з Костелу св. Хреста "де серце твоє, там і скарб твій" - (de sertse tvoe, tam i skarb tvey). Сонячна, дуже чепурна Прага. Велич та легкість. І не дивно! Невагомі кроки Моцарта по її кам'янистім тротуарам, які повторюємо і ми, і раптом опиняємось перед театром, де відбулась славетна вистава "Дон Жуана". Саме тут, після того, як Відень відштовхнув генія, а Прага прийняла у свої обійми, прем'єра перевершила усі чекання! Мюнхен. Це місто якнайбільше пов'язане з Вагнером і майже співзвучно йому та його єгоцентрізму. Важкий, похмурий, амбіційний Вагнер впізнається у мокрих невсміхнених вулицях і потемнілих від вологи будинках. Мюнхен не запрошує до гостинних затишних кафе, він суворо та запитливо дивиться на нас скрізь дощовий морок... Скоріше біжимо від нього у майже казку! Нойшванштайн - палке присвячення Вагнеру. Але це не сам він, а те, яким побачив його та покохав його музику Людвіг Баварський. Тільки романтик здатний на це, на такі палкі почуття. В його серці камінь стає лебедем і злітає над скелями, зеленими просторами, загадковими туманами - над усім чарівним світом, як недосяжна казкова мрія. А ось і Швейцарія, яка майже стала батьківщиною Ігорю Стравинському. Десь у Монтре є вулиця "Весни священної", а на березі Женевського (Леманського) озера народився ще один балетний герой - блазень Петрушка. Як і Петрушка, погода Женеви, Берна та Монблана показала нам "величезного носа". Дощило та сніжило зовсім по-швейцарські!. Між іншим, саме у ці дні, коли ми були у Женеві, там розпочався Міжнародний конкурс піаністів ім. Володимира Горовица, видатного світового виконавця родом з України, яким ми пишаємося. Також згадуємо, що десь тут, у Альпах, які, даже загорнуті у туман, все рівно найвеличніші з того, що ми побачили, народився маленький музичний кіношедевр "Звуки музики". Героям цього фільму пощастило більше, аніж нам: вони бачили Альпи у СОНЦІ! У Бернському Оберленді бував Фелікс Мендельсон. Тоді, у 19 сторіччі мандрувати та получати яскраві враження було легко людям запитливим і бажано з великими грошима. Легко, але не так зручно, як нам з нашим чудовим екіпажем: Микола - Станіслав! У них не було тієї швидкості та комфорту, але вони цілеспрямовано доїжджали до ціх міст щоб одержати нові неперевершені ємоції та поштовх до творчості. У кінці нашої подорожі ми знову потрапили до Моцарта. Зальцбург - місто його дитинства та юності. Якщо у Празі його життєвий шлях надходив до кінця, то у Зальцбурзі він тільки починався. Тут усе "дихає" Моцартом, сповнено їм. Але сам Моцарт небагато років провів у Зальцбурзі, тому що він самий великий мандрівник в музичному світі. Зі своїх 35 років він 10 провів у дорозі, пов'язуючи яскравим світлом своєї геніальності усі країни Європи в єдиний музичний союз. Наша музична поема підходить до кінця. У неї, як і в усякому художньому творі, є своя кульмінація, і це Рейнський водоспад, Цюріх, Люцерн. Но кульмінацію треба відчути та пережити, в ній треба приймати участь. Розповісти про неї - неможливо - не вистачить слів! Щоб музика була виконана, її необхідно опанувати та втілити, а для цього потрібен диригент. У нас були чудові диригенти - Микола та Станіслав, які впевнено зіграли усю партитуру, а фінальний такт з останнім стверджуючим акордом прозвучав саме на Львівському вокзалі у 0.15 - за 10 хвилин до нашого потягу! Ми встигли! Щоб музика народилась, її треба надихнути на це, побудувати, розставити штрихи, завдати ритм, темп, динаміку. І це блискуче зробила наш " художній" керівник Марічка Максимчук. Щоб музика зазвучала, її треба зіграти, а для цього потрібен колектив: злагоджений, професійний, інтелигентний, розуміючий її. Наша група без найменшої фальші впоралася з цим! 08.05.23
