Дорогами камені й небо

Просвічують ся крізь ліси,

А буки, зелені і сильні,

Стоять, немов ті вартові.

Простягнуті до неба руки

Хватають і зорі й думки.

До неба, у сяйво й безмежність

Природа Карпатська манить.

Приваблюють схили і вітер,

Струмки гомонять і ліси.

Хіба ж в світі є така сила,

Що більша од тої краси?!

Коли зеленіють смереки,

До обрію видно хребти,

Стоїш на вершині Говерли,

Стоїш на вершині краси!

Внизу простяглась Україна,

У мареві тануть хребти,

Стежини, що линуть до неба,

Прокладені нами, людьми.

Краса є Карпат величезна,

І щирість людей, доброта.

Остання ще більше безмежна,

Ніж синії ті небеса.

Горган із крутими стежками,

Сповитий дарами землі –

Ожини рясними кущами,

Брусниці, чорниці й гриби.

Милуєшся видом щомиті,

А їхать – аж серце щемить!

Затриматись, призупинитись –

Красу цю у душу вмістить!