Це дійсно релаксуючий тур

Що таке ідеальний тур – це дороги до жаданої країни без корок і тягучок, це добрі і швидкі прикордонники, це просторий та зручний автобус зі спритними водіями, це гарний керівник, це лагідна погода і головне твій позитивний настрій! Ми попали саме в такий тур. Хоча плані були зовсім інші і жадали зовсім іншу країну, але тур не відбувся, хоча Аккорд всюди наголошував, що він гарантований. Прийшлось міняти відпустку, квитки, одяг у валізах, незмінною залишилася лише наполегливість гарно відпочити.

В черговий раз хочу подякувати нашому провіднику у всі відпочинки за останні майже 10 років – Танюші Варочці (м. Дніпро), яка постійно виборює для нас ці тури та місця в автобусах. Коли ми замовляємо тур у неї, то не завжди знаємо чи туди поїдемо, але точно знаємо, що поїдемо і відпочинемо.

Можливо мій відгук відгуком важко буде назвати, бо це не допис про враження, а скоріше допис з порадами, що де робити, якщо вже все подивилися, а вільний час і хист є.

День 1: нам неймовірно пощастило, бо на групу з 27 мандрівників нам дістався двоповерховий автобус на 60 місць, тому ми могли займати по декілька місць, що дало змогу добре переносити тривалі переїзди (а вони нажаль є в усіх турах в дальні країни). Не пощастило тільки водіям, яким прийшлось наші валізи закидувати в багажник, розташований між першим та другим поверхом. Таке собі 10-денне тренування у них було і з кожним днем навантаження було більше і більше, бо ми «магнітики» везли від усюди.

Пощастило і з перетином кордону – всього 4 години і група вже мчиться в Краків на додаткову екскурсію, яка неочікувано таки зібралася. А ми залишилися в торговому центрі на в’їзді в місто, бо в Кракові були вже багато разів.

Якщо ви в автобусних турах вперше, майте на увазі, що про ваше харчування піклуєтесь тільки ви. Дуже часто із-за непередбачуваних перепон (корки, тривале проходження кордону, спізнення туристів, інші форс-мажори) немає часу на колективне завезення чи заведення до закладів харчування, тим більше, що більшість кафе, ресторанчиків працюють дуже повільно, щоб клієнти насолодились їжею та присутністю в цьому закладі. Тому намагайтесь самостійно шукати якісь супермаркети або магазинчики, де можна купити їжу і потім поїсти в автобусі. Взагалі автобусний тур не передбачає ваше постійне супроводження по відвідуємим місцям, тому завантажуйте в телефони карти, які в подальшому працюють навіть при відсутності інтернету. А іще автобусний тур – це не про відпочинок, принаймні про фізичний та емоційний. Моральний так, естетичний так. Будьте готові до емоцій, які вас будуть перехоплювати і відпочити не дадуть, до багато пройдених кілометрів, до стертих ніг та мозолів, яке б ви взуття не брали. Але це все пустощі, бо мозолі швидко загоюються, ноги відпочинуть, а спогади від побаченого, скуштованого, відчутого залишаться на завжди. Іще додатковий «сюрприз» вас може чатувати – це міський збір, який платиться в готелях за кожен день проживання (від 2 до 6 євро), а також проїзд громадським транспортом в містах, де в’їзд на автобусі або заборонений (наприклад, Флоренція), або недоречний (в нашому випадку це був Рим, з його корками) – ціни від 1,5 до 2,5 євро.

Ну от поки група відвідувала Краків, а ми торговий центр під Краковом, я вам трохи про труднощі автобусного туру розповіла.

Доречі, цей тур для мене виявився приємним з його своєчасними приїздами та заселенням в готель – зазвичай близько 22 години. І враховуючи обов’язкову щодобову необхідність відстою автобуса протягом 9 годин, ми мали змогу раненько виїжджати в міста і мали там більше вільного часу. Краще втомлюватися від походу по містам, а ніж від пізніх приїздів і збивання графіку сну.

Тому ми в перший же день своєчасно приїхали в готель на території Чехії. Щодо готелів в цьому турі, то вони були нижче середнього рівня, зі скромними сніданками, але тур же не по готелях, тому ми стійко перенесли цю «несмачну пігулку».

День 2: Іще нам пощастило з погодою, всюди не було дощів, принаймні ми під дощ ніде не попадали. Ранковий переїзд і ми в прохолодній Штирії, а саме в австрійському місті Грац. Про оглядові екскурсі розказувати не буду, бо ми на жодну не ходили, бо були в цих містах вже багато разів. Тому ми одразу відірвалися від групи і пішли гуляти по місту. Я люблю Грац, для мене це містечко з найтихішими трамваями, які один за одним їздять по вузенькій центральній вулиці між ажурними будинками. Ми піднялися на кришу торгового центру, де є кафе і можна вийти на скляний оглядовий балкончик і зробити багато гарних фото з видом на місто, точніше на цегляного кольору дахи міста. Але для більш яскравих фото і вражень треба піднятися на поруч розташовану замкову гору з Годинниковою вежею та оглядовим майданчиком. Якщо у вас є сили, то долайте підйом пішки (не рахувала скільки там сходинок, але спускатися ми задовбалися)). Але ми вирішити поберегти свої ноги на інші значні пам’ятки і за 2,5 євро піднялись на гору ліфтом (входите у підніжжя в шахту, там є термінали для оплати та отримання квитків (для зручності є російська мова), 3 секунди і ви на горі. Видно все місто – старовинне поруч і більш сучасне далі, гори, які його оточують, Музей сучасного мистецтва Грацу, який сірою плямою в пухирцях розбавляє черепичні дахи центра міста. На горі багато оглядових майданчиків та затишних закутків, де можна гарно відпочити і навіть перекусити, якщо встигнете щось придбати в супермаркеті чи пекарні, розташованих в центрі міста. Будь-який заклад харчування в місті не пораджу, бо ніколи нам на це не вистачало часу та і австрійська кухня не відрізняється якимось неймовірними блюдами, вартими уваги. Колись наша група відвідувала «улюблений ресторанчик А. Шварцнейгера», але всі були дуже розчаровані, бо він виявився звичайнісіньким туристичним піаром.

Хоч часу в Граці у нас було достатньо, попереду нас чекав тривалий переїзд в Італію, тому ми не пізно виїхали з міста за новими враженнями.

Доречи, велика вдячність всій групі за пунктуальність, бо це дуже важливо в групових турах. І іще велика порада про речі, які вже само собою розуміються, але не у всіх з різних причин є – це пластикова платіжна картка. Обов’язково майте її, не важливо яка на ній валюта – гривні, долари чи євро. Особливо це зручно при оплаті в країнах, де досі є національна валюта (Польща, Чехія, Угорщина, Болгарія, Швейцарія, Румунія, Туреччина тощо). В більшості платних туалетах, де вартість складає 0,5 чи 1 євро, а монет немає, можна скористатись оплатою карткою, в громадському транспорті, зокрема в метро, прямо на турнікеті оплачуєте дотиком карти і все. Готівка по суті вам необхідна тільки при оплаті додаткових екскурсій, вартість яких не входить у вартість туру.

Ввечері знову був не пізній приїзд, що знову і знову душе тішило.

День 3: Італійський сніданок, схожий на перекус в дитячому садочку і ми вирушаємо у Рим, величне місто з величною історією, в який ми прибули десь пообідь. Хто не був в Римі, раджу ходити на всі додаткові екскурсії, бо головна проблема сучасного Риму – це неможливість самостійно потрапити у більшість пам’яток, всюди треба заздалегідь бронювати квитки, а Аккорд має змогу це зробити. В усіх європейських містах раджу екскурсії по вечірньому місту – бо підсвічування будьякий сарай може преобразити в палац, а такий історичний рай, як Рим, підсвічування робить просто неймовірним. Обов’язковий до відвідування Колізей, в який зараз бронюються іменні квитки, тому користуйтесь пропозицією Аккорда. Щодо музея Ватикану, то особисто для мене це було МАСТ СІ, але така концентрація скульптур, гобеленів, картин… всього всього мені не зайшла. Нікого не відмовляю, бо бути в Римі і не побувати у Ватикані, це напевно прирівнюється до гріха.

А ми, приїхавши на метро до Колізею вирушили самі гуляти по місту. Благо у нас було часу до пізнього вечора. Якщо заходити в станцію метро Колізей, то зліва буде прохід з ескалатором і підйом на оглядовий майданчик для величезної кількості фото з Колізеєм, а іще вище мостик, коли вже до 100 не вистачає пару фото з тим же Колізеєм. Далі прямуємо до площі Венеції, з якої вузькими вулицями ми починаємо пробиратися до фонтана Треві. Нажаль доступ до нього зараз обмежений і треба вистояти певну чергу, щоб обов’язково кинути в фонтан правою рукою через ліве плече монетку. Одну – обов’язково повернетеся в Рим, дві - на любовну зустріч, три - до весілля, а чотири - до багатства. От і ми постояли в черзі за всіма цими радощами життя, засіяли фонтан привезеними з України монетками.

Далі ми вирушили до Пантеону. В нього теж була велика черга, і здається вхід став платний, тому цього разу ми всередину не входили, але хто не був, йдіть обов’язково. Блукаючи від однієї пам’ятки до іншої, важко не насолоджуватися старовинністю міста – бруківка, незвичайні ручки на величезних дверях, затишні дворики, божевільні за розміром квіти, які ростуть із землі, а квітнуть на рівні 3 поверху і вище, якісь непримітні двері, а за ними величезний собор… Але, відвідуючи Італію, за багато років я вже наситилася її архітектурою, а, не приміть за зухвалість, їжею іще ні. Смакоту італійської кухні, як на мій смак, важко перевершити. Тому ми завжди виділяємо час для відвідування італійського ресторанчика. Важко щось порадити, бо більшість з них розраховано виключно на туриста, але 1 ресторанчик ми вже відвідуємо не раз і кожного разу бачимо там саме італійців, не зважаючи на те, що він розташований прямо в туристичному епіцентрі – напроти Пантеону. Ціни в ресторанах, траторіях Риму коливаються від 10 до 30 євро за людину. Але ціни і в Україні зараз не менші і бути в такому величному місті і не посмакувати, то є гріх. Різотто, паста, антіпаста, лазанья, піца (хоча піцу я вам пораджу в іншому місті) …це лише початок списку зі смаколиками, разом з шпріц-аперолем вся ця їжа тебе вже через 20 хвилин перетворює на трішечки італійця.

Ну і як не закріпити свої смакові рецептори десертом – морозиво, тірамісу…головне не беріть багато морозива, бо воно дуже швидко тане і у вас миттєво з’являється шанс перетворитися на солодку статую. А в сильну спеку рятують розкидані по місту фонтанчики з безкоштовною питною водою, особливо смачна вода фрізанте (штучно газована), яка є в зелених будочках.

Далі ми направилися до Іспанських сходинок. Нажаль на них зараз не можна сидіти і квітів чомусь не було, але ці сходи дуже гарні і романтичні. На сьогодні прогулянки по Риму закінчено, бо треба іще повертатися до місця зустрічі до Колізею, але дорогою назад обов’язково іще треба пошопінгувати, бо в Рим величезна кількість маленьких магазинчиків з приємними цінами і гарним одягом. Головне не почніть купувати «брЕндові» сумки у темношкірих вуличних продавців, бо за таку вигідну покупку на вас накладуть добрячий штраф.

Повернувшись до Колізею, ми встигли іще насолодитися біля нього веселими італійськими піснями у виконанні вуличних музикантів і спостерігати як велична будівля накривається темрявою, але гарно підсвічується вуличними вогнями. Дорога до готелю була одразу на метро, а потім нашим автобусом. Готель був в місті, але дуже далеко від його центру.

День 4: самий для нас насичений за подіями день і ось чому. Вранці, не насолодившись сніданком та завантаживши свої речі в автобус, самостійно вирушили в центр міста. Ми поїхали одразу до Ватикану, щоб в черговий раз піднятися на купол Собору святого Петра. Я дуже люблю досліджувати європейські міста, але найбільшою насолодою для мене є огляд міста з якоїсь вишини. В Римі їх декілька, але найзначущою для мене є купол Собору святого Петра. Для нас це вже традиція – підйом на купол щоразу як приїжджаємо в Рим. Черга в собор була швидкою (десь 30 хвилин), яка утворюється у зв’язку з необхідністю проходження через рамку безпеки. Далі була іще 30 хвилинна черга в касу і тут у вас є вибір як підніматися на купол – «побагатому» чи пішки)) Для підйому на купол треба подолати більше ніж 500 сходинок, з яких 200, у разі підйому «по багатому», ви пролітаєте на ліфті, а далі з божою допомогою деретеся між дахом і самим куполом. Різниця у вартості квитків складає всього 5 євро, тому, не вагаючись, ми поїхали ліфтом. Піднявшись під основу купола, зазвичай є можливість заглянути всередину купола, але в цей день йшла служба і там було зачинено, тому ми без зупинки піднялись на самий його верх. Не зважаючи на спеку, підйом виявися легким, а види з вершини купола, це найкращий подарунок за всі перепони і труднощі, які ми долали.

Як по мені, всі екскурсії по Риму повинні починатися саме тут, бо тут і Ватікан, з його карликовою залізницею, гротом та водоспадом, резиденцію Папи та зеленим гербом, тут і площа перед собором і замок Святого Ангела і Пантеон і площа Венеції з Вітторіано і Колізей. І всю цю красу видно як на долоні тобі і наполегливим римським чайкам.

Підйом на купол ми підгадали іще під одну значущу подію в Римі – це недільна промова Папи Римського. Щонеділі в Римі о 12.00 у другому віконечку останнього поверху будівлі справа від Собору святого Петра з промовою та проповіддю виступає Папа Римський. Тому, спустившись з купола, ми іще трохи походили по самому собору, де іще йшла служба, а потім у нас вибору де стояти особливо не було, бо натовп нас просто виніс із собору і поставив де йому було зручно. Благо в тіні і не надовго. Через 5 хвилин з віконця всім помахав Папа і почав свою промову. Для зручності присутніх на площі встановлені декілька великих екранів, на яких Папу видно близько. Звісно ми не розуміли ні змісту промови ні жодного його слова, але саме відчуття перебування саме там саме в ту мить дуже надихало. Я за більше ніж 10 разів відвідування Риму вперше попадаю в нього саме в неділю і щаслива, що не пропустила таку подію.

Через 5 хвилин після промови на площі перед Собором вже можна було і рухатися і дихати, натовп дуже швидко розійшовся, а ми, натхненні благословенням Папи Римського, вирушили в сторону Колізею. Ми знову пройшли знайомим маршрутом, пообідали біля Пантеона і плутаючись римськими вуличками дійшли до Колізею, де, доречи, знайшли будинок з іменним написом українською, присвяченим Йосипу Сліпому, про якого в попередньому турі по Італії нам розказала керівник групи – неймовірно вольова, стійка та героїчна людина в боротьбі за Україну, за релігію та свободу і про якого нажаль в Італії більше знають ніж ми в Україні.

В цей день група іще з’їздила в м. Тіволі на віллу д’Еесте – це така собі дачка одного з кардиналів католицької церкви 16 сторіччя. Я не дуже люблю екскурсії, бо погано сприймаю інформацію на слух, все фільмую, фотографую, а потім перечитую інформацію в Інтернеті. Але коли минулого разу була у Римі і почула, що це вілла сина Лукреції Борджиа, я аж проснулась, бо дуже цікавлюся тим періодом історії і цією родиною. Зухвалість, амбітність, корумпованість, але на той час прогресивність родини Борджиа відчувається в кожному кутку вілли та садиби навколо неї. Фонтани, фонтани, фонтани – одна з головних ізюминок цієї вілли і парку навколо неї. Раджу для відвідування це красиве місце. І дуже раджу відвідати район Трастевере або в рамкам додаткової екскурсії, а краще самостійно. Нескінчені траторії, море квітів, вузенькі вулички, будинки зі старенькими вікнами і обдертими фасадами, але затянутими щільним плющем, маленькі машинки і білизна, яка висить прямо над твоєю головою. Ну прямо дуже домашня Італія в одному невеличкому мальовничому району Риму. Тут не потрібна екскурсія, досить гул мапи, фотоапарату і великої валізи, щоб вмістити всі враження від побаченого.

Ввечері у нас був переїзд в містечко Байя-Доміція на березі Тіренського моря, де ми проведемо найближчі 4 ночі та 3 дні.

Про готелі і зокрема цей, я вже писала, що він був нижче середнього рівня, але зручність його розташування – на березі моря, трохи згладжувала його «давній» інтер’єр.

У найближчі 3 дні у нас був вибір куди поїхати відпочити: безкоштовно – в готелі і на березі моря, за додаткову плату – Неаполь, Амальфі з Позитано та Капрі з Сорренто.

День 5: На перший вільний день на морі ми обрали поїздку в Неаполь. Перед заїздом в Неаполь групу іще повезли на додаткову екскурсію в Помпеї, але ми не любимо такі екскурсії, тому за порадою нашого керівника залишились в торговому центрі міста і дуже добре пошопінгували. А потім іще знайшли дисконтний супермаркет і дуже добре закупилися продуктами на всю поїздку. Ті, хто пішов в Помпеї, були дуже задоволені і екскурсія та побачене сподобалося.

Неаполь для мене – це така собі проста, трохи бідненька, але затишна Італія – засмаглі, напевно іще з ранньої весни, місцеві, всюди розвішена білизна, особливо між будинками на вузьких вуличках, дуже шумно та голосно… і головне для мене – це сама смачна піца в Італії. Я завжди беру класичну, т. т. Маргариту і в Неаполі вона буде велика за розміром, з додаванням солодких томатів і не пармезану, а моцарели. Вибачте за цинічність, але в Неаполь ми поїхали саме заради неї. Цього разу лише спокійним куштуванням піци наше відвідування Неаполю не закінчилося, бо в цей день в місто повернулась місцева футбольна команда Наполі, яка 2 дні до цього перемогла в чемпіонаті Італії. Всі всі – дорослі, літні, підлітки, новонароджені, собаки… все місто йшло на набережну, щоб привітати своїх героїв. Із-за цього ми не змогли проїхати автобусом в центр міста, а прийшлось їхати метро, в якому ми разом з вболівальниками майже вивчили їх кричали. Це було дуже атмосферно і движушно і ми ледь не забули про мету свого приїзду до Неаполя. Доречи, з кожним приїздом я відкриваю для себе в Італії якийсь смаколик, але і про старі не забуваю і наголошую, що треба все пробувати. Так от, південна Італія славиться виготовленням сира Бурато, або Моцарелла де Буфало. Це мішочок з сиру моцарелла наповнений буйволиним молоком. Це неймовірно смачно.

Враховуючи великий натовп вболівальників по місту, десь далі пройтись по місту нам не вдалось, тому після смачної піци ми прогулялись набережною та посиділи на пірсі, звісивши ноги в море, насолоджуючись величністю Везувію.

Одинокими по дорозі назад до автобуса ми також не залишилися, бо разом з нами вже поверталися вболівальники – знову метро, знову кричалки збуджених але харизматичних вболівальників. День в Неаполі пройшов дуже позитивно емоційно та смачно)).

А ввечері ми навіть встигли на захід сонця, воно, правда не в море сідає, а за гори, що понад морем, але все одно було дуже затишно, гарно і смачно пити вино на березі вечірнього моря.

День 6: день насолоди теплим сонечком, іще не теплим морем, день вивчення містечка Байя-Доміція і повного безділля. Це курортне містечко, але воно дуже безлюдяне та неохайне. Одного дня, щоб відпочити від усього в такому незатишному місті дуже достатньо.

День 7: Іще один вільний день або додаткова екскурсія в Амальфі та Позитано.

Амальфі – це просто райське містечко, яке колись для мене було найяскравішою екскурсією під час відвідування Італії.

Спочатку ми автобусом доїхали в Солерно, а потім катером попливли в Позитано, а потім і в Амальфі. Мене Позитано не вразило, як свого часу вразило Амальфі. Містечко затишне, але одна вузенька вуличка забита туристами в шалену спеку і з нецікавим гідом не дало можливості добре насолодитися краєвидами містечка. В Позитано ми були менше години, а потім знову катером вирушили в Амальфі.

Для мене Амафальфі – це чергове «блюдо» на італійському столі. Вибачте за зухвалість, але насолоджуюсь Італією я зараз саме через їжу. Побувавши вперше, після екскурсії ми прикупили в Амальфі конвертик зі смаженими морепродуктами пляшечку вина і на дальньому пірсі влаштували пікнік з видом на море, відпливаючі кораблі, гомін чайок і повільне італійське курортне життя. Нещодавно я подивилася американський фільм «Хороша жінка», сюжет якого взагалі не зачепив, але події відбувалися саме в Амальфі в 30-ті роки минулого століття, і, уявіть, смажені морепродукти в конвертику вже тоді продавалась на вузеньких вуличках Амальфі. Тому хто ми такі, щоб змінювати історію…ми по давній амальфійській традиції накупили смажених морепродуктів і чудово провели час на одному з пірсів).

Взагалі це місто яскравої кераміки, всього лимонного – мило, морозиво, лімончелло, одяг з вишивкою лимонів… Обов’язково спробуйте лимонне морозиво, а от лімончелло краще все ж таки придбати в супермаркеті, бо тут ціни трохи завищені. Доречи, саме в Амальфі ми спробували іще один смачнючий десерт – тістечко канолі. В подальших на шляху нашої подорожі містах воно було також смачне, якщо не порівнювати, але в Амальфі воно виявилось самим ніжним і вишуканим. Це трубочка з хрумкого тіста наповнена сиром маскарпоне і різними добавками, частіше мигдалевою стружкою.

Обвуглені і щасливі ми знову своєчасно повернулися в готель.

День 8: іще не кінець подорожі, але вже дорога в сторону дому. В цей день був нетривалий переїзд у Флоренцію. Ми приїхали в передмістя Флоренції, а далі на швидкісному трамвайчику доїхали до залізничного вокзалу – місце початку всіх екскурсій і місце зустрічі та виїзду з міста.

Ми не пішли на оглядову екскурсію, а одразу, поки були сили хотіли піднятися на вежу Джотто – 414 сходів і вся Флоренція як на долоні (це коштує від 20 євро, з можливістю відвідування Баптістерію і іще одного музею). При чому раджу підніматися саме на вежу, а не на купол, бо з вежі видно купол Санта Марії-дель-Фьорі – шедевр архітектури, символ Флоренції. Але з цього року відбулись зміни і квитки на вежу продаються із зазначенням конкретного часу підйому. Тому ми трохи змінили плани, купили піцу на виніс, смачне вино, квитки на автобус і, повернувшись до залізничного вокзалу, автобусом № 12 рушили на площу Мікеланджело. Це оглядовий майданчик Флоренції, звідки відкриваються неймовірні краєвиди. Доречи, в додатковій екскурсії «Флоренція – квітка Ренесансу» цей майданчик відвідується, але пішки, долаючи незначні підйоми. Ми ж, ховаючись від спеки в прохолодному автобусі, потрапили на неї трохи з іншого боку. Море фото, милування Флоренцією, а потім влаштували пікнік в саду троянд, розташованому на схилі поруч.

А вже на зворотному шляху зазирнули у вежу, яка нас так чекала))

Бажаючі в цей день також змогли відвідати Пізу, точніше площу, на якій розташована Пізанська вежа, базиліка. Нікого не відмовляю, цей дійсно диво світу, але мене вежа менше вразила ніж Базиліка (я була там багато років назад). Вежа і місце її розташування мені було схоже на якусь атракцію для туристів, де всі лише фотографуються, то тримаючи, то підпираючи собою вежу, то вигадуючи інші карколомні пози для креативних фото. Як мінімум 1 раз треба побачити Пізанську вежу, але для мене 1 разу було вкрай достатньо.

Знову дуже насичений день з остаточно спеченими руками, обличчям, але із неймовірним захопленням від побаченого, скуштованого і відчутого.

День 9: останній день в Італії в одному з найулюбленіших мною міст – у Венеції. Це місто-свято на воді. Нажаль за останні роки все більше і більше обмежень вводиться в Венеції – неможна кормити голубів, сидіти на сходинках, на центральній площі, їсти, сидячи на вулиці в необлаштованих місцях… також за відвідування Венеції введена додаткова плата – 5 євро. Але, це все пустощі, які нам не помішають насолодитися цим овіяним легендами і карнавалами містом.

Якщо ви вперше в місті, то незважаючи на заплутані вулички, в ньому легко орієнтуватися, бо на багатьох домівках є 2 орієнтири – в одну сторону центральна площа Сан-Марко та в іншу міст Ріалто. І за наявності вільного часу обов’язково підніміться на вежу, розташовану на центральній площі. Це багато часу не займе, бо там ліфт, але побачене вас точно вразить, бо з вежі ви не побачите канали, але видно всю венеціанську лагуну та більшість островів, з яких вона складається.

В Венеції є рибний риночок, раніше там були готові до вживання морепродукти, після епідемії готову їжу нажаль звідти прибрали, але в поруч розташованих ресторанчиках вона готується дуже смачно. А коли вона іще запита смачним вином, чи Аперолем, то враження від Венеції закріпляються остаточно.

В місті у нас було достатньо часу насолодитися всім, хоча його зажди не вистачає і це прекрасний привід приїхати в місто, яке сподобалося, іще і іще.

Але в цей день був великий переїзд на ночівлю в Угорщину, тому можна рахувати, що Венеція була нашим замикаючим містом в прекрасній подорожі.

День 10: Готель «Центральний» в м. Надьканіже, який має свою історію, бо був побудований за часів Австро-Угорської імперії, в якому ми ночували, розташований в самому центрі міста. Це дало нам змогу вранці пробігтися іще по магазинам і докупити іще пару «магнітіків», бо сумки ж водії закидували в багаж, а як ми їм потім самі в потяг будемо закидувати, ми іще не думали.

Потім назбиралась група в купальні в Егерсалок, де ми чудово релакснули за 2 години, а потім довгий переїзд в Україну.

Швидкі кордони, швидкі водії і майже о 00.00 ми на привокзальній площі Львова, з якої як здавалося лише нещодавно виїжджали в подорож.

Дякую керівнику Ірині Бернацькій за наше супроводження в чудовий тур, водіям за швидкість, групі за доброзичливість і пунктуальність, а Італії, що нас зустріла теплим сонечком, місцями пекучим, неперевершеною архітектурою, та смаколиками.

Подорожуйте, всі труднощі, втома швидко пройдуть чи забудуться, а враження, фото, покупки, натхнення на нові подорожі залишаться назавжди.