Відгук про подорож у період з 21-28.04.2012.
Для початку хотіла б висловитись про туристичну агенцію «Аккорд-тур», яка організувала цю поїздку на досить високому рівні. Подорожувала з «Аккордом» вперше і можу впевнено сказати, що задоволена. По-перше, дуже високо кваліфікованими і професійними були гіди, які з нами співпрацювали. Їх було цікаво і зовсім не втомливо слухати. Хоча, можливо, це все індивідуально. По-друге, маршрут був добре спланований, ретельно продуманий, щоправда не обійшлось без «ложки дьогтю», бо дуже втомливими були неповних 3 нічні переїзди: два повні – переїзд з Берліна в Амстердам і потім з Амстердаму в Дрезден, і один не повний – переїзд з Дрездену в Краків, в результаті заселення в готель о 3 год. ночі і побудка вже в 6 ранку. Але ці нічні переїзди мусили відбутись, інакше поїздка затягнулась би з 7 до 9 днів, тому це вимушена жертва для цього туру. Головне запастись терпінням і не забути зручну подушку.
Нашим супроводжуючим гідом була Професіонал з великої букви - Наталя Лозова. Я була вражена як в її голові тримається так багато знань щодо кожної країни і території, яку ми проїжджали. Але мало є знати, ще треба вміти цю інформацію подати, і Наталя власне вміє подати інформацію так, що вона не лише зацікавлює і тримає увагу, а й запам’ятовується. Наталя просто чудово знає історію, культуру, звичаї кожної країни. І надає ще й практичну інформацію, наприклад де дешевше купити сир, де можна смачно й не дорого поїсти, і що вартує попробувати на смак, де найкраще зайнятись шопінгом і який музей вартує відвідати. На висоті були й організаторські здібності. Не почути Наталин інструктаж «де і в котрій годині» було просто не можливо, навіть якщо знаходишся в сусідньому кварталі. Це не кожному під силу, і не кожному до вподоби, але це є правильно і професійно! Саме завдяки багаторазовим нагадуванням Наталі, наша група завжди вчасно вирушала і кругом встигала. І дуже похвальною вважаю ініціативу Наталі телефонувати до кожного в номер одразу після заселення, щоб на місці вирішувати питання, які могли б викликати непорозуміння. Надіюсь ще не раз почую від Наталі властиве їй звернення «Шановні пані та панове!»…..
Тепер переходжу до розповіді про подорож.
День 1.
8 година ранку, виїзд з автовокзалу, що біля головного з/д вокзалу «Львів». До польського кордону рівно година часу їзди і ми з хвилюванням очікуємо на митно-паспортний контроль. Всі зацікавлені в якнайшвидшому проходженні цієї неприємної частини подорожі. Рекордів часу проходження кордону ми не побили, він зайняв 3 години часу, але знаючи як воно буває, то можна бути щасливими і на тому.
Налаштовуємось на довгий переїзд (740 км) до мальовничого міста Жагань (Żagań), що на самому заході Польщі, майже під німецьким кордоном, де, в доволі пізній час, о півночі, поселяємось в затишному готелі Willa Park. Готель оточений гарною природою, деревами, що сприяє приємному і якісному відпочинку. З вікна свого номеру я навіть мала можливість поспостерігати за куницею, яка перебігала від дерева до дерева в пошуках чогось смачненького. А зранку я проснулась раніше, щоб прогулятись зеленою територією готелю і своєю присутністю спугнула задиркувату сороку, яка повадилась розгрібати залишений на столику під деревом пакет з харчами.
Отже, день другий почався з приємних вражень, що налаштовувало на позитивний лад….
День 2.
8 година ранку, вирушаємо в Берлін (відстань 208 км). Здавалось, що ми без перешкод долаємо німецький кордон, і ось ми вже на території Німеччини, минаємо кілька десятків метрів і нас зупиняє так звана «страж гранична», і що цікаво, польська. Отож, українські автобуси під строгим прицілом, що зробиш - не люблять наших за кордоном, а точніше не довіряють нам. І щоб німці потім не показували пальцем на поляків, які не проконтролювали ситуацію, то поляки попереджують неприємності ось такими перевірками. Паспортний контроль, і ще з 15 хвилин хвилювання, адже кілька паспортів забрали на перевірку. Як виявилось, це були паспорти з не туристичними візами і потрібно було доводити їх легальність, надавши необхідні документи (офіційне запрошення тощо). На щастя необхідні документи були надані і нас пропустили.
Ура-ура, через кілька годин побачимо Берлін! І ось в’їжджаємо в це величне місто з багатою і не завжди славною історією. По дорозі забираємо нашого гіда Тетяну і починаємо знайомство з Берліном.
Перша конструкція, з якою нас знайомлять - це тріумфальна 67-метрова колонна, або ж пам’ятник перемоги, який був збудований по наказу Вільгельма I в честь перемог Пруссії в Датській, Австро-пруській і Франко-пруській війнах. На бронзових рельєфах гранітного цоколя зображені батальні сцени з цих війн, а на вершині колонни встановлена позолочена скульптура богині перемоги Вікторії, висотою 8,3 м, яку в народі іменують «Золотою Ельзою».
Проїжджаємо біля будівлі «Світових Культур», в якому проходять виставки не європейського мистецтва. Через свою форму цю будівлю називають «вагітною устрицею».
Тут же поруч серед дерев і кущів, в яких живуть кролики, знаходиться Карильйон - музичний інструмент, який видає звуки за допомогою 68 дзвонів і управляється спеціальним карильйонером. Карильйон був подарований корпорацією Даймлер до 750-річчя Берліну.
Ще кілька метрів і виходимо коло відомої берлінської будівлі «Рейхстаг» (Reichstag), яка почала свою історію ще з часів «залізного канцлера» — Отто фон Бісмарка. З цією будівлею пов’язано багато подій. Зокрема в 1933 році будівлю охопила сильна пожежа (вірогідно по наказу Гітлера) і через цю пожежу в Німеччині наступив кінець демократії. Ця будівля ще довго залишалась в руїнах, дуже сильно пошкоджений був купол під час бомбардувань. Було багато суперечок щодо подальшої долі Рейхстагу, але зрештою були проведені відновлюючи роботи і він став використовуватись німецьким історичним інститутом. Згодом британський архітектор попрацював над куполом будівлі і так з’явився знаменитий Фостерівський купол (діаметр 40 м, висота 23,5 м, вага 1200 тонн), за яку він отримав дуже престижну архітектурну премію, рівнозначну до Нобелівської.
Далі ми направились до головної пам'ятки Берліну - це звичайно Бранденбурзькі ворота (Brandenburger Tor). Побудовані ворота за часів Фрідріха Вільгельма. Тріумфальна арка була воротами Берліну. Примітно, але коли відбувся поділ Берліну в 50 роках ХХ століття, Бранденбурзькі ворота знову почали виконувати функції воріт міста. Як кажуть, це гримаси історії.
Рухаючись вулицями Берліну, завітали ми в шоколадний магазин, де слинки текли просто рікою: пооблизувались ми і на шоколадний рейхстаг і на тріумфальну арку з шоколаду і на багато чого іншого мега-апетитного.
Далі ми направились на одну з найкрасивіших площ центрального Берліну – Жандарменмаркт. Центр композиції площі утворює Концертний зал (королівський драмтеатр), який з півночі (на панорамному знімку праворуч) обрамлює Французький собор, а з півдня — Німецький собор.
Перед будівлею Концертного залу розташований пам'ятник Шиллеру. А по центру на сходовій клітці вистелили червону доріжку і нам здалось, що це найбільш вдале місце для групового фото на пам’ять.
Далі ми пройшли до одного з найстаріших університетів Германії - Університету ім. Гумбольдта (Humboldt-Universitaet zu Berlin), де свого часу працювали видатні вчені і вчилися такі люди як Карл Маркс і Ф. Енгельс.
Неподалік університету знаходиться Нойє-Вахе (Neue Wache - «нова караульня») – де знаходиться пам’ятник жертвам війни та тиранії. Всередині колишньої караульні встановлена збільшена копія скульптури Кете Кольвіц «Мати із загиблим сином». Дивлячись на чорну скульптуру у просторій пустій залі, яка передає всю біль втрати найріднішої людини, стає якось не по собі…
Далі ми переходимо через ріку Шпрею і опиняємось на музейному острові, де знаходиться ціле сузір’я берлінських музеїв. Спочатку оглядаємо ззовні найбільшу протестантську церкву Германії – Берлінський кафедральний собор. Тим часом приходить наша гід Алла, яка веде нас у славнозвісний музей «Пергамон».
Я хотіла потрапити у Берлін задля пергамського музею, щоб побачити на власні очі архітектурні шедеври древнього світу: знаменитий Пергамський вівтар (одне з семи чудес світу), ворота Іштар з стародавнього Вавилону з фрагментами вавилонської дороги процесій, ворота Мілетського ринку і т. п. Я ніби здійснила подорож у часі, ще краще уявила місця і події, описані в Біблії, зрозуміла, якими талановитими і майстерними були стародавні люди, якими розвиненими стародавні цивілізації. Фото не передають всієї величі й краси побаченого, це треба побачити на власні очі і обов’язково слухаючи при цьому коментарі досвідченого гіда.
Після Пергамону, в нас було кілька годин вільного часу, який ми використали для фізичної «підзарядки». Завітали у типовий німецький фаст-фуд ресторанчик NordSee, де готують виключно з морепродуктів. Побачивши в меню тайський суп, питання що вибрати відпало само собою, я вирішила що попробую його ще й тут. Чоловік же вибрав іншу страву, по-німецьки garnelen-pfännchen, це типу гострий суп з креветками, поданий в симпатичній каструльці-пательні. Такий ситний обід обійшовся нам в 12,90 євро, цілком нормальна ціна як на Європу і центр Берліну.
Ситі і задоволені ми ще мали трохи часу на прогулянку по Берліну, а потім пішли на вечірню екскурсію «Зачарований Берлін». Екскурсія почалась з меморіалу пам’яті вбитих євреїв Європи, який був відкритий порівняно недавно, в 2005 році. Меморіал являє собою величезне поле з більш ніж 2700 сірих плит різної висоти. Далі ми гуляли по сучасній площі Берліну – Потсдамер Платц, пройшлись по зірковому бульварі (не тільки в Голівуді є така Алея Слави), пройшлись історичним центром міста, побачили залишки берлінської стіни... На цей день вражень було аж забагато, втома давала про себе знати і останню годину ми провели сидячи на лавці коло Бранденбурьзьких воріт, спостерігаючи за прибиранням території після атракціонів. Купа залишеного сміття наштовхнула на висновок, що не тільки українці ведуть себе як свині.
Далі нас чекав нічний переїзд в Амстердам – «дамбу на ріці Амстел», якщо дослівно.
День 3.
В Амстердам ми в’їхали о 10:30 ранку, але оскільки заселення в готель там прийняте після 14 год, то нам відразу влаштували оглядову екскурсію по місту, котра звершилась плаванням на кораблику з традиційним голландським пивом Heineken в руках. Ми споглядали на місто з води, це були зовсім інші враження, ніж на суші. Побачити Амстердам у всій красі можна лише з води. Зрозуміло, чому Амстердам називають ще «північною Венецією», або «містом на воді». Це місто також пронизане вузенькими каналами, по яких плавають кораблики і старовинні, що намальовані, будиночки ніби виринають з-під води. До речі, деякі кораблики використовуються як повноцінна «нерухомість на воді» і дозволити собі таку розкіш можуть лише багаті люди. Милуватись красою будиночків можна, мабуть, вічно. Такі вони неординарні, різні і водночас гармонійно вписуються в загальний інтер’єр. Вражало те, що часто будиночки нахилені вперед, здавалось що от-от заваляться. Але так вони стоять роками і не падають тому, що поставлені на надійному фундаменті – приблизно 30-метрових палях.
На кожному будиночку можна побачити залізні гаки, які призначені для занесення габаритних речей в квартиру. Будиночки вузенькі і не високі, ліфтів відповідно немає, вікна великі – це мабуть таки краще рішення, яке може бути у випадку переселення. До речі, у голландців не прийнято затуляти вікна шторами, тюлями, чи жалюзями, як у нас. Там усе їхнє особисте життя, так би мовити, на виду. Мабуть цим можна пояснити їхню не закомплексованість. І мабуть це вірне рішення для такої пасмурної країни, як Голландія, бо коли суцільна нестача сонячного світла, то навіщо усугубляти ситуацію зашторюванням вікон?
Цікавою особливістю Голландії є велотранспорт, яким обставлене все місто, а біля вокзалу є навіть 4-поверхова стоянка для великів. «Голландці народжуються разом з велосипедом» - жартують жителі Амстердаму. По статистиці на кожного жителя Амстердаму приходиться 2,5 велосипеди. І справді, здається що велосипеди там повсюди і їздять на них всі – від малої дитини, до старенької бабусі. Підраховано, що за своє життя пересічний голландець на велосипеді долає відстань, рівну від Землі до Місяця! Мабуть тому голландці зазвичай дуже стрункі, адже фізична активність – це запорука доброго здоров’я.
Але місцевих велосипедистів там треба боятися, адже ганяють вони там дуже впевнено і швидко. Інколи дивуєшся як вони умудряються в одній руці тримати мобільний телефон, в другій сумку і при цьому ідеально рівно їхати. Якщо зазіваєшся і станеш на вело-доріжці, то ризикуєш потрапити під колеса скаженого ровериста, який має виключну перевагу на дорозі.
Ну що, перші враження отримані, відчалюємо у готель для приведення себе в порядок. Увечері екскурсія по кварталу «Червоних ліхтарів», на яку ми вирішили не йти, бо наркотики і «нічні метелики» нам не цікаві, ми ж люди пристойні. Тому пішли ми в «самостійне плавання» вечірнім Амстердамом, який направду дуже красивий, коли у водах Амстелу відображається світло ліхтарів і світло з вікон ніби іграшкових будиночків. Увечері в Амстердамі людно, недарма казав наш гід Влад, що амстердамці ведуть дозвільний спосіб життя і люблять «погуляти».
По дорозі назад зайшли ми в місцевий супермаркет Albert Heijn, прикупили помідорчиків черрі, смачного сиру брі голландського виробництва (доречі не такий «запашний» як французький, дуже засмакував), справжнього йогурту без добавок, сочок і хлібчик. Ціни, відверто кажучи, здивували. Я завжди знала, що Голландія дуже дорога країна, і тут цей магазин зруйнував мої стереотипи. Перелічені продукти коштували там дешевше, ніж у нас на Україні. Тоді я відчула справжню досаду і все думала над тим, чому ж у не європейській Україні такі європейські ціни….
Час бадьорості вийшов і на маршрутному автобусі ми відправились у наш готель Ibis спати... Ціна квитка на проїзд – 2,7 євро (ось в цьому випадку вже можна згадати Україну добрим словом).
День 4.
Сніданок видався чудовим. Сподобалась система шведського столу, але не така коли перебігаєш від столу до столу з тарілкою в руках, а спокійно, з підносом, пересуваєшся по периметру невеликої зали і береш все, що «впало в око», без зайвої метушні. А ще мені дуже сподобалась професійна кавоварка, яка робить і гарячий шоколад, і капучіно, і просто каву-еспрессо відмінної якості, лише натиснувши відповідну кнопку на апараті.
Цього дня я чекала з нетерпінням, адже хотіла побачити Голландію такою, якою вона є насправді, адже Амстердам - це далеко не вся Голландія. Хто не бачив провінції, той не бачив Голландії!
І таке знайомство з провінцією ми почали з дуже симпатичного селища Заансе Сханс, яке одночасно є і музеєм, і домівкою для корінних жителів. Заансе Сханс – це музей вітряних млинів і дерев'яних черевиків, в якому панує атмосфера ще 17 століття. Тут ми побачили 5 діючих старовинних млинів, які прикрашають берег річки Zaan. На міні-фабриці національного взуття ми на власні очі побачили процес виготовлення традиційних дерев’яних кломпів, в яких, до речі, голландці ходять і досі. Тут можна було побачити самі різноманітні кломпи і придбати сувеніри на будь-який смак.
Прогулюючись казковими вуличками, з зеленими будиночками, які гарно відтіняють травневу зелень, вдихаючи аромат шоколаду, який доносився з шоколадної фабрики, і любуючись загадковістю млинів, ми дійшли до міні-ферми де виготовляють справжній голландський сир. Для мене, як сиро-манки, ця частина програми була особливо привабливою. Продегустувавши всі сорти сиру і скупивши сирів на цілих 60 євро, уже ситі і задоволені ми поїхали в наступне, тепер уже рибацьке містечко – Волендам.
Колись у Волендамі був рибний порт, а тепер це містечко перетворилось на міжнародний туристичний атракціон-музей. Тут можна покуштувати знаменитого волендамського оселедця, який ну дуже смачний, просто тане у роті (рецепт маринаду тримається волендамцями у секреті, а жаль…), а також тут продають делікатесного копченого вугра. Але не лише гастрономічними принадами славиться це містечко. Тут дуже красиві місцеві пейзажі, уздовж гавані стоять кораблі, маленькі охайні рибацькі будиночки милують око і деяких мешканців можна побачити навіть у національних костюмах. Ми пройшли вглиб містечка і натрапили на місцевого кота. Я була вражена з його розмірів. Видно оселедцем його годують регулярно, бо він був дуже товстеньким, з густою шерстю і головне дружелюбним (один раз погладила і він був готовий вискочити мені на руки) – отримала море задоволення від знайомства з цим волендамським мацьком!
Познайомились ми також і з місцевим супермаркетом, де дешево придбали ще кілька голландських сирів і дуже смачне (як на мій жіночий смак) голландське пиво Bavaria 8.6, яке відразу ж і випили, бо ополудні виглянуло сонце, відповідно стало жарко….
Як шкода, що час у нас обмежений, але попереду ще стільки цікавого! Вирушаємо на екскурсію «по перлинам Голландії», а саме в місто королівського двору – Гаагу (до речі, пишеться Den Haag), де знаходиться резиденція нідерландського уряду і парламенту, а також відомі міжнародні правові фундації, як от Міжнародний суд ООН та Міжнародний кримінальний суд. При в’їзді в Гаагу ми мали можливість побачити всю Голландію за годину в дивному парку мініатюр Madurodam, який являє собою модель голландського міста в масштабі 1:25, і складається з типово нідерландських будівель і споруд, оригінали яких знаходяться в різних частинах Нідерландів. Експонати справді вражаючі і робота над деякими з них займала до 4 років. Макети виготовляються в основному з пластмаси, а для зелених насаджень міні-міста використовуються справжні рослини, переважно дрібнолисті дерева і чагарники, які шляхом інтенсивної стрижки підтримуються на висоті до 60 см. Там я дуже пошкодувала, що немає поряд діток, але скажу вам чесно, що і дорослим там є дуже цікаво, адже мало того, що спостерігаєш за такими величними спорудами з висоти Гулівера, а ще й дивишся інтерактивні ролики в гумористичному стилі, які пояснюють історію появи тої чи іншої будівлі. Дуже розвиває і захоплює!
Після Мадюродаму у нас було пів годинки часу, щоб доторкнутися до вод північного моря. Погода була дуже сонячною і північне море не штормило, тому ті пів годинки часу були своєрідним релаксом перед поїздкою у місто принців – Делфт. Це середньовічне місто розташоване між Роттердамом і Гаагою і є відомим завдяки давній історії, зв'язку з королівською родиною, художнику Вермеєру, Делфтській блакитній кераміці і Делфтському технічному університету, студенти якого становлять основну частину жителів цього міста. Тут панує атмосфера 15-16 століття – величні будівлі, храми вздовж каналів, резиденція герцогів Оранських, сама красива в країні Ринкова площа, 109-метрова Нова Церква, де в підземній каплиці знаходиться усипальня нідерландської королівської сім’ї.
Саме тут, у Делфті, знімався відомий оскароносний фільм «Дівчина з перлинною сережкою».
День 4 добігав кінця, завтра у нас останній і головне ключовий день подорожі у Голландію.
День 5.
Як чудово, що власне цей ранок порадував сонячною погодою, адже ми їдемо в парк квіткової пишності – Койкенхоф! Це одне з найкрасивіших місць на планеті. На словах передати всю красу неможливо, це обов’язково треба бачити. Цей парк розкинувся на 32 га землі, де посаджено 4,5 мільйони тюльпанів 100 різних різновидів. В оранжереях можна було побачити не тільки тюльпани, гіацинти і нарциси, а й шикарні орхідеї різних барв і розмірів. Але краще раз побачити, ніж сто разів почути…
2 години часу злетіли непомітно і його виявилось дуже мало, щоб встигнути насолодитись красою цього дивного райського парку. Але треба притримуватись графіку і ми відправляємось назад у Амстердам для прощання з Голландією.
У нас 9 годин вільного часу (поки автобус на відстої) і вибір на що його потратити. Знаменитий Рейксмузеум, музей Ван Гога чи музей мадам Тюссо? Ми пішли іншим шляхом. Картини і воскові фігури посунули на задній план, а в пріоритеті поставили виставку людського тіла, яка власне в цей час проходила в Амстердамі і про що ми дізнались напередодні з інтернету (в номері готелю, благо, був безкоштовний wi-fi доступ). У нас був вибір – добиратися туди на транспорті, або пішки. Відстань у 6 км трохи лякала, але ми обрали йти пішки ради того, щоб роздивитись Амстердам у не туристичних районах і потратити зайвий час, та й зрештою зекономили трохи коштів. Квитки на виставку були не з дешевих - по 16 євро, але воно того вартувало. З сайту відомого анатома Гантера вон Хагенса, який власне і організував таку виставку, ми дізнались, що всі анатомічні експонати цієї виставки є автентичними, тобто це були конкретні люди, які оголосили ще за свого життя, що їх тіла повинні бути доступні після їх смерті для підвищення кваліфікації лікарів. Ці донори підкреслюють, що, жертвуючи своїм тілом, вони хочуть бути корисними для інших, навіть після їх смерті. Але власне їх самовіддана пожертва дозволяє нам отримати унікальний погляд на людське тіло, який досі був доступний лише лікарям. Нам було дуже цікаво побачити будову людського тіла зсередини, порівняти здорові легені з легенями курця, побачити на власні очі язву шлунку і гастрит, порівняти мозок здорової людини і людини з хворобою Альцгаймера, або ж мозок після інсульту, або порівняти розміри серця людини і бика, чи простої людини і атлета, побачити що собою являє остеопороз і артрит, розглянути які саме м’язи напружуються при певних діях (кидок м’яча, або ж танець), здивуватись якими маленькими є найменші кісточки нашого тіла (вушні), якою густою є кровоносна система нашого організму, якого розміру є ембріон, а потім плід вагітної жінки на кожному з тижнів вагітності і багато чого іншого. Побачене дуже впливає на усвідомлення того як дивно, розумно і складно ми створені, що треба дбати про своє здоров’я і пам’ятати про скороплинність нашого життя.
Ми ходили по виставці 2,5 години, до повного виснаження, бо з самого ранку на ногах, але ще було кілька годин часу і ми, долаючи втому, пішли назад, в центр Амстердаму. Шкода, що погода зіпсувалась, почав падати дощ, стало дуже холодно і це суттєво вплинуло на настрій і подальші плани. Ми ще трохи погуляли по загадковим вуличкам Амстера, шукаючи ресторанчик, який нам порекомендували, але так його і не знайшли, тому приземлились в найближчому Мак-Дональдсі, щоб трохи перекусити і сховатись від ненависного холоду. Там виявився безкоштовний доступ до інтернету, тому скучати не прийшлось і можна було вважати, що день вдався.
Довгожданий момент посадки в теплий автобус настав і перед нами ціла ніч сидячого сну – переїзд в Дрезден (Німеччина).
День 6.
Просинаємось від слів «доброго ранку, пане та панове», готуємось до санітарної зупинки і екскурсії по Дрездену. Ноги отекли, спина болить, на голові «стріха», але в Дрездені ми ще не були, тому повні ентузіазму. Нас зустрічає дуже цікавий гід, ім’я якого я умудрилась забути. З доброю усмішкою на лиці, він провів нам невеличку оглядову екскурсію Дрезденом, яке мені чимось нагадувало і Львів, і Прагу, а взагалі це місто ще називають «Флоренцією на Ельбі», завдяки красі архітектурного ансамблю Театральної площі… Завершилась екскурсія походом у знамениту Дрезденську картинну галерею, де ми побачили відомі на весь світ і безцінні картини (особливо вартими уваги були «Секстинська Мадонна» і «Шоколадниця»). Нарешті я зрозуміла в чому суть оцієї безцінності картин. Була вражена технікою виконання картин. Інколи здавалось, що це просто фотографія, а не нанесена пензлем фарба. Приглянешся зблизька – звичайний собі мазок фарбою, відійдеш метр і здається, що це цеглинка, там травинка, все в об’ємі і з надзвичайною точністю… чудеса і тільки…
Отже, Дрезден – це широка Ельба, саксонський діалект і звичайно ж ситна саксонська кухня! Власне про кухню кажучи, пішли ми пообідати в чудову місцину, де всього за 4,4 євро покуштували супер-смачну свинячу рульку. Правду кажучи, однієї рульки хватило би на двох з головою, але голодна українська душа завжди переоцінює свої можливості, тому ми замовили ще й порцію шніцеля з картоплею й овочами на гарнір за 6,2 євро + 0,5 л бокал холодного й смачнючого пива за 3,10 євро. Ну а оскільки залишати недоїдки в тарілках це якось не по-нашому, то ми героїчно доїли все і фактично з ресторанчику не виходили, а котились покотом до найближчої полянки, щоб банально «відійти» після ситного обіду.
Вляглися прямо коло дрезденського цвінґеру на травичці, не викликаючи цим подиву у прохожих, і полежали так хвилин 30, поки не згадали, що ось-ось задзвенять карильйони (порцелянові дзвоники з механічним керуванням) у дворі цвінґеру. Ми побігли знімати це дійство на відео, потім завітали у музей порцеляни, який знаходиться в двох кроках від карильйонів, а потім і в зброярню, де побачили старовинні мечі, списи, щити і кольчуги.
Оскільки розуміли, що вже на фінішній прямій, то як же не потратити час на шопінг? Ми направились у фірмовий магазин C&A, де купили кілька речей і собі, і дітям, по дуже доступним цінам (тут ми знову згадали Україну не злим тихим…), а потім пішли у продуктовий супермаркет REWE, де затоварились всяким заграничним ексклюзивом, типу кава в чалдах (до моєї кавоварки найти ці чалди в Україні можна хіба «втридорого»), консервована спаржа і кокосове молоко, паста васабі і том ям, 200 грамові німецькі шоколадки з цілими лісовими горіхами всього по 0,99 євро, німецькі сири (голландських мені виявилось мало) і свіжа ароматна полуниця всього по 18 грн/кг! Ото вже відірвались, а потім ще й надривались, коли тащили сумки до автобуса…
Ну що, прощавай гостинний Дрезден і привіт сусідній Краків. Добрались ми до Кракова о 3 ночі, поселились у холодний, зате просторий номер готелю Demel, а о 6 ранку підйом. Це мабуть був самий прикрий момент у подорожі, коли розумієш, що за 3 години не виспишся, а зранку відразу виселення і екскурсія по Кракову. Ну але ж ми молоді та сильні, тому зранку були на диво свіжими. Всією групою поїхали на трамваї до центру міста, це треба було бачити як 40 красунь-мерікейщиць з України раптово заповнили цілий трамвайчик, жваво щось обговорюючи. Пригадую хлопчину, який, сідаючи в трамвай, перепитав з акцентом чи ми часом не з України, а потім відповів що сам родом з України, але приїхав з Америки. Українець з Америки в Кракові? – подумала я - де ж тільки наших не зустрінеш
Ну що ж, пройшлись ми одним з найстаріших міст Польщі, з тисячолітньою історією, багатою культурною і архітектурною спадщиною, побували на фортеці Вавель, пройшлись центральною площею, сфотографували Марійський костел і вирішили в найближчому магазинчику з цікавою назвою «Кефірек» потратити до копійки польські злоті. Позбулись цього металевого брухту в гаманці, дочекались посадки в автобус і виїхали на фінішну пряму до Львова. Ой довго ми телепались по сільським дорогам, годин 5 чи 6, і коли побачили польсько-український кордон, то зрозуміли, що вже дуже хочеться додому у зручне і тепле ліжко. Кордон проходили 3 години + ще година до Львова, і в результаті десь о 23:30 ми були вже вдома. Ще раз переконалась в правдивості поговірки, що «всюди добре, а вдома краще» і на цьому завершилась наша подорож у загадкову Голландію – країну сирів, тюльпанів і кломпів….
