Общий рейтинг:
Аккорд-тур Львов – отпуск, отдых, путешествия
еще
12
фото
Поездка: 05 июля 2014
Отзыв:
ТОП рейтинги сезона - Лето 2014
Голосов 1 «
Все лидеры  |  Приобрести отчет

Отзыв на тур Увлекательное путешествие Британия, Шотландия + Ирландия…

Вище неба…

Ну от. Все. Важко скласти докупи емоції. Важко систематизувати думки і надати їм вигляду сякого-такого порядку. Важко з «країни мрій» повертатися в країну, де війна і безглузді смерті…Важко, але необхідно. Щоб знати, як може, і як повинно бути. І як, в кінцевому підсумку, вірю, таки буде!

А тим часом, десь на дно шухляди спогадів відкладаю Великобританію і незліченну кількість доріг, міст і містечок…

06.07. Потсдам. Столиця федеральної землі Бранденбург. Неймовірна спека. Спека, що контрастувала з красою. Все-таки, Потсдам треба бачити влітку. «Сан-Сусі» (Sans souci), «безтурботний» - палацовий комплекс Фрідріха Великого. Частинка королівської епохи на мить фіксується з часом теперішнім.

І знову дорога. Чергові сотні кілометрів, хмари, що поволі сідають на Німеччину - разом з вечором і передчуттям Бельгії.

Sans souci. Без турбот.

07.07. Брюгге. «+1» до мого списку улюблених міст. Тих, в які хочеться повертатися знову і знову. Або ж «залягти на дно», як в однойменному, трохи тупуватому фільмі, що, однак, розкішно репрезентує брюггські пейзажі.

Цей запах шоколаду, солодких кремових гофр…Ці дрібні вулички, з яких виходиш як не до водного каналу, що ними щедро обплетене місто, то до чергового кам’яного шедевру у вигляді майже як іграшкових в своїй наївній неповторності, неймовірної краси будиночків.

Це місто надто унікальне, щоб проїхати його транзитом. В це місто треба повертатися. Це місто треба вбирати в себе по камінчику. І лише передчуття того, що попереду, виправдовувало таку коротку зустріч з ним.

А попереду - французьке Кале (Calais), і паромна переправа туди, де мрія вже за якихось кілька годин перетвориться на реальність.

Митний контроль, усміхнений британець, що, штампуючи паспорт, задає питання радше із цікавості, ніж із службової необхідності (ну, принаймні, його дружній тон вказує саме на це) і заїзд автобусом на паром. Півтори години на «плаваючій республіці», де є все, і по той бік Ла-Маншу, на відстані всього якихось 34 км. з материком, вже омріяне UK!

Дувр. Білі скелі, що здавна слугували для моряків символом наближення до берегів Великобританії. Власне, саме завдяки їм остання і завдячує своїй популярній римській назві «Альбіон» («albus» - білий).

Сотні машин, кораблів, море, скелі…І легенька дезорієнтація в голові від напрямків руху. Завбачливі британці, до речі, її врахували, вписавши на пішохідних переходах для «материково-європейських роззяв» «look left/right, drive left/right».

Переходимо на милі, множачи кілометри на 1,6. Переводимо життя, разом з годинниками, на дві години назад. Переходимо на Британію, вмикаючи в свідомості нову реальність.

08.07. London!!! Шкода, що букви надто обмежують у переданні відчуттів.

День перший. Перше побачення. І класична схема. Усе, як воно завжди буває, коли вперше в якомусь місті. Особливо, коли в те місто ще й закохуєшся з першого погляду. Очі розбігаються, рот не закривається, а ноги в шоці.

Коли побачила того Біг Бена ліворуч з вікна автобуса, світ завмер.

А далі «стандартно-класично-калейдоскопічно»: Парламент, Вестмінстерське абатство, St Paul's Cathedral, Трафальгарська площа, Buckingham Palace, London eye (що зносить тебе догори в прямому і в переносному сенсах над Темзою, Лондоном і всім світом разом узятими), червоні телефонні будки і двоповерхові автобуси…Натовпи роззявлених туристів, сотні фотографій!

Хочеться проковтнути в себе всю ту таку яскраво-метушливу і, в той же час, помірковану в своїй стриманості, британську феєрію.

Опускає на землю необхідність поселення в готель. Мабуть, і не зовсім правильно буде так сказати – «опускає на землю»…Бо небо і тут було дуже близько. Живемо поблизу Heathrow. Вчитувалася в цьому всьому якась своя, непередавана містика...

День другий. Поволі приходиш до тями. В найближчій станції метро (чи то правильніше, the Tube) купуємо travel card на день. Метро в Лондоні це щось! Неймовірна кількість стрілок, вказівників, напрямків! Попри розмаїття ліній і станцій (все-таки, найдавніший метрополітен в світі!), складається враження, що навіть будучи неписьменним, ти у ньому не заблукаєш!

Та й загалом, в самому місті – на кожному кроці карти, стрілочки, схеми, піктограми…Достатньо більш-менш розрізняти кольори – червоний кружечок з написом «you are here» важко не помітити, ще й коли для тебе, дорогого такого гостя, намалюють стрілочку з вказаним напрямком руху. Ну а вже «хату», яку шукаєш, не проминеш – намальовано ж усе!

Починаю маршрут з South Kensington. Звідти найближче до цілого «згустку» музеїв - Victoria and Albert Museum, Science Museum... До речі, вхід безкоштовний. Я обрала «Вікторію і Альберта». Роден, Рафаель, скульптури, картини, предмети вжитку королев і королів, принців і принцес…Голова йде обертом від всієї тієї розкоші і краси! З Victoria and Albert Museum повертаю наліво і, нікуди не звертаючи, рухаюся вулицею, що прямо впирається в Kensington Gardens. Зовсім поруч з ними Royal Albert Hall і Albert Memorial. З Кенсінгтонських садів сідаю на метро і рухаюся до станції Marble Arch. До речі, ще одна зручність в Британії – дуже багато станцій метро мають ті ж назви, що й відомі об’єкти, які знаходяться на них. Отже, Мармурова Арка – а через дорогу – Hyde Park. Звідти рухаюся в напрямку Оксфорд стріт (починається одразу від Marble Arch). Довжелезна вулиця з «до кольору до вибору» магазинами. Заходжу лише в деякі, бо засмоктує з головою, а хочеться ж побачити Лондон! Не могла минути Selfridges. Мушу сказати, що навіть в Galeries Lafayette в Парижі тебе не парфумлять просто на ходу і не годують шоколадом «Godiva»…

Oxford street впевнено і рішуче долаю до кінця! А там сідаю на метро і рухаюся до Piccadilly. Статуя Ероса, сотні туристів, що її обліплюють з всіх боків і тисячі, що по тій вулиці снують.

Йду далі. Прямо. І нікуди не звертаючи виходжу до величезного обеліску, на березі Темзи. Неспішно гуляючи St James' Park виходжу до Buckingham Palace, а звідти, прямуючи вулицею донизу, минаю на своєму шляху десятки королівських будинків.

В кінці вулиці повертаю направо, минаю адміралтейство, Churchill War Rooms, повертаючи в кінці вулиці наліво. І знову «Добрий день!» - перед очима Біг Бен (точніше, зараз правильніше казати, вежа Єлизавети – на честь 60-ліття правління королеви старого доброго Бена в 2012 році перейменували).

Мушу визнати, що весь цей час карту я відкривала раптом раз чи двічі. В цьому місті гуляєш з відчуттям, наче тут народився. Втомлена до неможливості, «занурююся під землю» на станції Westminster і їду додому, не забуваючи при цьому золоті слова С. Джонсона «Якщо ти втомився від Лондона, ти втомився від життя». Та яка там втома! То так, трохи «зависла» і потребую «перезавантаження».

День третій. Tower hill. Станція метро однойменна. З пересадками від нашого готелю туди їхати близько півтори години. А на виході з метро, сюрприз – дощ як з відра! І воно то звісно круто змокнути під Лондонським дощем…Але коли є альтернатива відвідин безкоштовного Британського музею за цей час, то питання відпадає саме по собі. Три години тут минули непомітно! А потім таки був і Tower і Tower Bridge і прогулянка вздовж Темзи з поверненням на Millennium Bridge, в кінці якого, до речі, ще одна безкоштовна галерея сучасного мистецтва Tate Gallery. А за мостом Millennium – Blackfriars Bridge і ще одна станція метро. Їду в гості до Шерлока. На Бейкер стріт, 221. Станція метро однойменна. Ну а якщо з цієї станції повернути наліво – можна також потрапити в Музей Мадам Тюссо. Ну і ще в цьому районі є красивий Regents Park.

День четвертий. Починався з дощу і «+17», плавно трансформуючись з плином часу і вагонів британського «Tube» у «хмарно» і «+22». Така вона, Британія.

А ще починався з мистецтва. National Gallery. Тиціан, Рембрандт, Рафаель, Боттічеллі, Моне…Біля деяких картин довго стоїш, вдивляючись і намагаючись збагнути чи то справді перед твоїми очима, отак от на відстані витягнутої руки, надбання, якими гордиться людство.

12.07. Замок Warwick (1068! рік). Як для Великобританії то був просто неймовірний ранок! Черговий! Стільки сонця і тепла я аж ніяк не очікувала тут зустріти! Класно, коли ламаються стереотипи – лише не в бік розчарування, а, навпаки, - приємного здивування.

Замок Warwick. Застиглий в часі шматочок Великобританії. І ти в тому часі і теплі ненадовго застигаєш разом з ним. Стільки замків вже бачила, а дивуватися не перестаю знову і знову. Велетенський, чудово збережений, втоплений в зеленому розмаїтті трав і дерев. А всередині графи і графині. Мов живі. В своєму повсякденному житті. І яке то зараз має значення, що життя те фізично тривало сотні років тому…

Stratford-upon-Avon. Батьківщина Шекспіра. Малесеньке містечко з 20 з лишнім тисячами жителів і мільйонами туристів. Річка Ейвон, диво-будиночки і відчуття, наче десь за поворотом зараз перетнешся з одним із символів Великобританії. От тільки не залишеним в безсмертних творах, а живим і повним натхнення, яким наповнює і пронизує це мініатюрне містечко.

13.07. Уельс. Південний Захід Великобританії. Національний парк Snowdonia з його фантастичними пейзажами…Середньовічний замок Caernarfon.

І кілометри дороги.

Llandudno. Курортне містечко на березі Ірландського моря. Фантастична сонячна погода. Море, чайки, і небо, що проектується на воду, землю і твоє відчуття реальності блакитною безтурботністю, перемішаною з ватяними клубами хмар.

14.07. Ліверпуль. Графство Ланкашир. Невеличке містечко з ароматом «The Beatles» в повітрі. Знаменитий Cavern Pub, де вони грали, вузенькі вулички з красивими будинками, Альберт Док з безкоштовними музеями. Одним з тунелів під водою перетинаємо річку Мерсі, що розділяє графство Ланкашир з графством Чешир, і опиняємося в містечку Честер – одному з двох в Британії, де найкраще збережені залишки римських оборонних стін. Маленькі яскраві будиночки і мур навколо міста. А воно – ніби з казки! Або ж, навпаки, казка в місті. Казка, що перетворює реальність, зближуючи її з чимось фантастично нереальним! А в голові «The Beatles».

15.07. Йорк. Величний собор Йоркмінстер, оборонні стіни як залишки римського тут колись перебування, містичні історії про англійських королів, прогулянка вузенькими вуличками, в яких, разом з тим, неможливо заблукати, і переїзд в Шотландію.

Гретна Грін. Перше невеличке село на території цієї «країни в країні». Село-вінчальня, де можна було брати шлюб неповнолітнім попри заборону батьків, на відміну від решти Великобританії, де така заборона діяла.

А далі маленьке містечко Ayr з його дивовижною Ayrshire Coastal Path. І всю ніч крики чайок у вікнах готелю.

Морське завершення ще одного «великобритано-королівського» дня.

16.07. Шотландія. Країна озер, лісів і гір. Лох-Ломонд, Лох-Несс…Озера, пейзажі, що калейдоскопічно відкриваються очам, тонуть в хмарах, бавляться хвилями на вітрі…То ховаються, то знову виринають у всій своїй величній красі. І, чомусь, навіть не дивно, що тут народжуються легенди. Весь цей край, мов одна велика легенда!

Завершення дня в королівському готелі невеличкого шотландського містечка Інвернес. При чому, королівське тут геть усе – від назви готелю до ручки на дверях.

17.07. Шотландія! І вздовж дороги, усюди – справа, зліва, попереду, позаду – безмежність неба, змішаного з зеленню гір і лугів, розсипи білих хмаринок овець... Таке враження, ніби ними щедро посипали з неба, засіявши весь навколишній простір живими клубочками, що мальовничо контрастують з навколишньою зеленою дійсністю.

Тут якось так усе неповторно…Нехай простять мене мої Карпати, без яких я себе не мислю і які шалено люблю, але шотландські пейзажі не менш красиві! Зрештою, засліпленість чимось одним звужує людське сприйняття реальності. А все, що замикає – те обмежує, не даючи змоги адекватно сприймати світ. Моє серце належить Карпатам, але підкорене Шотландією з її дивовижними «лох» (озерами), «глен» (долинами), замками, вівцями і людьми!

18.07. Единбург. Тут ну все по-своєму! Навіть годинник перед вокзалом налаштований вперед, щоб люди не запізнювались на потяги.

Величний замок, що гордо височіє на пагорбі, здіймаючись над міською суєтністю, Royal Mile, що з’єднує Единбурзький замок з палацом Марії Стюарт Holyrood. Миля, що, здавалося б, ніколи не спить. Миля магазинів, туристів, волинок, шотландських тартанів, шарфиків, печива «Walkers» і всього, чого бажає душа, з різними ціновими варіаціями для задоволення цих бажань. Йдучи від замку Королівською милею, повертаю направо на Edvard IV Bridge і незадовго опиняюся біля пам’ятника песику Боббі з затертим до блиску носом (ех, любить же наш народ щось терти, вірячи в щастя!). Пам’ятник – то символ вірності і дружби, адже той маленький песик 16 років ходив на могилу свого покійного господаря. Зрештою, так і був похований недалеко біля нього. Одразу поруч з Боббі – Шотландський національний музей. Admission free.

Calton Hill – і неймовірна панорама міста на всі чотири боки. Площа св. Андрія, покровителя Шотландії, Princess street з нескінченною кількістю магазинів, пам’ятник В. Скотту, Національна портретна галерея, та й, зрештою, просто десятки вулиць, тисячі привітних людей і ще один шотландський день відійшов у минуле.

19.07. Единбург. День другий. Шотландський національний музей з його розкішними експозиціями і переїзд до New Castle на паром. Ніч на Північному морі. Люди, машини, автобуси…8 палуб з життям, що вирує, не зупиняючись. І вся ця велетенська машинерія данської компанії «DFDS» під назвою «Princess Seaways» спокійнісінько собі розсікає хвилі Північного моря. Ніч у морі. А море – в ночі і в тобі. З палуби, з вікна каюти, з повітря…

А зранку були вже усміхнені нідерландські митники і штамп у паспорті з відміткою «Amsterdam».

20.07. Амстердам. Місто, що пахне травою і блимає червоними вогнями. Місто, втоплене в сотнях каналів, мільярдах тюльпанів і мільйонах туристів. Місто, де можна все і де не можна бути однозначним. Місто, де повіям кладуть пам’ятники перед дверима церкви, дітям відкривають дитсадки поміж вікон з підстаркуватими живими барбі на продаж, а меблі в будинки заносять через вікна. Місто, що викликає огиду і захоплення водночас. Але в яке неодмінно хочеться повернутися знову.

21.07. Вроцлав. Місто, де живуть гномики і привітні поляки. Місто з надкрасивою ратушею і атмосферою. Місто з трагічним минулим, українським теперішнім (як то «Панорама Рацлавіцька», ініціатором створення якої був львівський художник і яка певний час у Львові і знаходилася) і польським майбутнім. Майбутнім, що вчить дивитися вперед, будувати і розвиватись, не дивлячись на руйнування і поневіряння позаду. Сильна та нація, яка консолідується, тримається разом, і, з любов’ю до своєї землі, йде вперед, не дивлячись ні на що. В Польщі це відчувається. В Польщі це викликає повагу. В Польщі це надихає.

Я ніколи не забуду Великобританії. В моїй пам’яті назавжди залишиться ця «країна-навпаки» з присутнім у тій її «інакшовості» досконалим порядком.

Я ніколи не забуду феєрверків кольорів в акуратно висаджених квітах, що буквально топлять у своїй красі всі ці мініатюрні будиночки! І хто сказав, що британці «холодна нація»??? Достатньо лиш глянути з якою любов’ю тут висаджена кожна квіточка, облагороджений кожен клаптик землі! Може, просто не варто звертати увагу лиш на те, що лежить на поверхні, і достатньо збагнути, що за королівською стриманістю насправді ховається дуже багато тепла.

Я ніколи не забуду цієї системи підземних судин налагоджених з такою досконалою точністю щоденно, щосекундно переганяти крізь гігантське тіло «тонни крово-людей», забезпечуючи життя, не даючи зупинитися серцю. Всевміщуючому і всепрощаючому серцю Лондона…

Я ніколи не забуду концентрації джентльменів в класичних костюмах з прикутими до газет (note – не електронних книжок!) поглядами, якими були наповнені ті вагони метро.

Я ніколи не забуду особливої нафталінової традиційності, що в такому органічно-невимушеному тандемі поєдналася з божевільною сучасністю.

Я ніколи не забуду привітних, наперекір усталеній стереотипності, британців з їхніми щирими посмішками, де просто на вулиці можна було почути «Hi there! How are you doing?».

Я ніколи не забуду фантастичної погоди, якою нас зустріла і провела Великобританія, що було черговим руйнуванням стереотипів щодо цієї країни і ще одним дивом в моєму особистому списку див, пов’язаних з цією поїздкою, починаючи, власне, з самого моменту потрапляння у неї.

А ще залишиться небо. В пам’яті і серці. Небо в форматі 3D. Небо, що паде на тебе надлегким вантажем безтурботності. В Британії воно якесь особливе. Хоча, здавалося б, одне для всіх і на всіх. От тільки чомусь невимовно жорстоке для одних і безмірно щедре для інших... І не варто навіть намагатися збагнути цієї одвічної таємниці. Хіба лиш наблизитись до неї. Як до того британського неба, що отак, майже буквально, дає себе обійняти руками.

Багато ще можна писати. Багато згадувати. По мірі того як вчорашнє британське «сьогодні» стає теперішнім українським «завтра». І хай у цьому «завтра» ще стільки жаху і невизначеності, стільки безглуздо втрачених життів і пролитих сліз, не дивлячись ні на що, живе віра, підкріплена надією і спогадами. А спогади - це як сторінки життя, що дають досвід і наповнюють особливим змістом його книгу. Ту, яка пишеться кожного дня.

Дякую «Аккорду» за яскраві сторінки до неї. Дякую за те, що, відкриваючи і роблячи близьким чуже, об’єднуєте своє. Дякую за далеке, що завдяки Вам, стає близьким.

А що ще потрібно, коли так от просто можеш обійняти небо…

Номинации отзыва

40

Другие отзывы Ілона

Календарь 24.08.2013 - отзыв на тур Мое вдохновение…
Голосов 64
|
|
|
|
|
|
|
|
|
* объекты, маршруты, исторические места, отели которые упомянуты в отзывах с более ранней датой размещения отзыва, могут не соответствовать объектам, которые актуальны в туре на данный момент
С целью улучшения сервиса, просьба сообщить причину закрытия (отказа) от функции "Заказать".
Будем очень признательны за Ваш вклад в развитие функции.
OK
Спрашивайте...
Спрашивайте...
Подберем тур!
Подберем тур!
Забронируем!
Забронируем!
26 мая 2019
Реклама
Отзывы о других турах