Стамбул пахне морською сіллю, смаженими каштанами, кавою, кукурудзяним варивом, різноманітними спеціями… Чого ж все-таки хочеться? А може чогось солоденького? Пахлава, лукум…
І після довгих прогулянок, неймовірних цікавинок і захоплюючих блукань по стамбульських вулицях, що химерно згинаються, біжать то вгору, то вниз, сил в результаті залишається тільки на те, щоб нарешті знайти вихід з цього лабіринту і в найближчому кафе випити горнятко терпкої кави з дрібкою шафрану чи кардамону. А може гвоздики? Або анісу! Взяти побільше кориці чи мускатного горіха?
Аромати так і висять у повітрі, злегка кружляють і паморочать голову…