Такі да, бал чарівності!

Закінчилась тижнева поїздка до Будапешту і Відню „Бал чарівності” 26.06.2016 – 03.07.2016. Враження надзвичайно позитивні. Все, що бажали побачити – здійснили і, навіть, трохи більше.

Велика подяка керівнику групи – Лілі Соловій, комунікабельній, освіченій та доброзичливій дівчині. Наша сім’я бажає їй особистого щастя – нехай боже допомагає Лілі у житті.

Водіям – спасибі. Вони професіонали зі Львова. Правда в автобусі не вистачало висувних столиків за сидіннями і тому не було хорошої можливості „врізати” прямо в салоні (багато горілки привезли назад додому).

Як завжди, спасибі чернівецькій фірмі «СВ-тур» на чолі з Галиною Виноградовою.

Виставляю багато фотографій. Можливо хтось із туристів побачить себе, хоча фото робились, насамперед, для власних спогадів.

Сама поїздка дуже якісна, але важка для керівника. Коли знаходишся у таких містах, як Будапешт і Відень, особливо перший раз, важко зробити виїзд у навколишнє середовище, бо ці міста не порівняно важливіші та цікавіші. Зазвичай виїзди робляться без проблем (для прикладу: Прага – Дрезден, Прага – Карлові Вари, Брюссель – Антверпен – Брюгге – Гент, Амстердам – Гаага – Дельфт... ), але не в нашому випадку. Однак невеликі групи збирались і туристи відвідали Грац, околиці Відня та нутрощі Будапешту.

Такого великого скупчення людей для виїзду як 26 червня на терміналі я ніколи не бачив. Добре, що швидко поїхали і швидко перетнули кордон.

В Егері відбулась стандартна процедура дегустації вин та вечеря з гуляшем. Було змагання на кількість випитого вина з відкритим ротом. Перемогла серед любителів - молодість у хлопців та досвід у жінок. Професіонали у цей час розминались горілкою та коньяком із домашніх запасів. Ввечері заселились у готель в Будапешті (Атлантік). Район поганий, готель середній, сніданок хороший, місто відмінне. Ось місто для нас і було головним.

Цього року оглядова екскурсія відбувалась в Пешті: від собору святого Іштвана через Парламент по набережній до готелю Маріотт. Це позитивний крок, бо на оглядову екскурсію у Буді багато повторних відвідувачів просто не ходили. Ми відкрили для себе меморіал голокосту з фонтаном на датчиках, пам’ятники Рональду Рейгану та розстріляному у 1956 році радянськими окупантами прем’єру Імре Надю.

Після екскурсії відвідали купальні Сечені, Рибацький бастіон у Буді та котяче кафе у Пешті, яке розташоване недалеко від собору святого Іштвана. Для цього придбали сімейний проїзний на 5 людей за 3300 форинтів. Дуже вигідна річ – окупається за дві поїздки. До речі, квиток перевіряли у автобусі.

Ввечері обов’язкова екскурсія на кораблику по Дунаю вздовж ілюмінованого Будапешту. Враження завжди позитивне. Не існує краще оформленого вечірнього міста. Навіть не розминались горілкою, тільки шампанське і шоколад та виконання під мостом всесвітньо відомого хіта про російського президента.

Наступного дня нас чекав Відень. За місяць до поїздки діти купили по скидці шість карт „Відень-пасс”, які дозволяють користуватись впродовж трьох днів туристичними автобусами п’яти ліній та майже всіма музеями міста, окрім Бельведеру та Опери.

Спочатку була стандартна оглядова екскурсія, а потім ми почали самостійне існування у столиці Австрії. По-перше, відвідали Бельведер і проглянули експозицію модерністів з „Поцілунком” Клімта. Забороняють знімати фото, як і у Шенбруні. Сфотографувались у парку французького типу, в якому любили прогулюватись Карл Юнг і Зігмунд Фрейд. Запам’ятались білі жінки-сфінкси з почорнілими обмацаними персами.

Ввечері заселились у готель Ензіана. Район хороший, готель відмінний, сніданок відмінний, місто відмінне. Вищій клас. Мій сусід по номеру Богдан з Одеси відвідав у цей день концерт „Блек Саббат”. Вночі він слухав друге відділення у моєму виконанні. Декілька років тому виявилось, що я, сплячи на спині, виконую відповідні арії. Вибачаюсь перед Богданчиком, а собі раджу худнути, тримати себе у формі та перевертатись у сні на бік.

Далі пішли три дні карти „Відень-пасс”. Ми з дітьми відвідали сімнадцять музеїв і заходів розваги. Так відпочивати не можна. Один день – один музей та відпочинок у парку. Можливо ввечері ще один захід. У плюсах полягає та ситуація, що не залишилось відомих місць у Відні, де би ми не були. Років п’ять можна не відвідувати столицю Австрії.

Повернення в Будапешт відбулось у перший день липня. Встигли ще раз побачити панораму Дунаю з вогнями на мостах та спорудах міста. Наступного дня діти з онуками вилетіли прямим рейсом до Торонто, а Сашина мама до Мілану. Весь день ходив по Пешту незібраний. Допоміг заїзд до Токаю. І хоча ще з радянських часів відома істина, що у вині головне - не букет, а його забійна сила, треба віддати належне якості мадярських вин.

Проводжала Угорщина дощем і це після декількох днів спеки було приємним.


Хочу расширить предыдущий комментарий и поэтому дописываю информацию для тех, кто хочет самостоятельно глубоко ознакомится с Веной.

В трехдневную карту «Вена-пасс» действительно входит осмотр почти всех музеев столицы Австрии и ее окрестностей.

Первый день мы посвятили Шёнбрунну и осмотрели на первом этаже дворца выставку посвященную 100-летию со дня смерти императора Франца-Иосифа I (можно и не смотреть). После этого посетили главные залы резиденции (смотреть обязательно – утонченное, но богатое барокко). Зашли в небольшой апельсиновый сад слева от основного корпуса (не обязательно) и на тракторе с вагончиками поехали вверх к Глориэтте (удобно, но не обязательно, можно просто пешком). Наверху отрывается хорошая панорама западной части Вены. Затем спустились вниз и заглянули в лабиринт (совсем не обязательно) и закончили день хорошим зоопарком (для любителей животных – обязательно). Усталые, но довольные, вернулись на автобусе жёлтой линии в центр к опере, проехав через военно-исторический музей (уже не было сил на его посещение). Возле «Альбертины», которая в тот день работала до 21-00, нас что-то ёбнуло и мы с дочерью откололись еще и на этот музей. Там в красивых залах Хоффбурга находятся копии знаменитых гравюр, включая дюреровского «Зайца», а в залах экспозиции - оригиналы импрессионистов, постимпрессионистов и абстракционистов (великолепно).

Во второй день ездили по синей линии автобусов: мимо дома Хундертвассера до парка Пратер, где покатались на древнем колесе обозрения и зашли в музей мадам Тюссо. В этих музеях по всему миру всегда отпугивает высокая стоимость билета и сомнительная ценностей экспозиции, но это не в случае, когда «все включено». Посмотрели, ощупали и сфотографировались. Все было очень демократично. Дальше проехали на левый берег Дуная и осмотрели все четыре русла реки в районе Вены. На площади Мехико (из сообщений аудио-гида для туристов) до 1989 года работал «черный рынок», где можно было приобрести любые документы и оружие. Осуществили подъём на Дунайскую Башню (250 м) и осмотрели панораму столицы с левого берега реки. К сожалению, забыл предупредить фотографа не печатать снимки (тут, как на всех знаменитых башнях работает индустрия обслуживания). Для одного или двух посетителей это не страшно, но нас было шестеро и вышла значительная напрасная работа. Вернувшись в центр, посетили в Хофбурге музей драгоценностей и реликвий (один раз смотреть обязательно – богатая экспозиция). Еще зашли в помещение Национальной библиотеки – очень красивая, а затем посетили кафе «Захер» для апробации обязательных венских атрибутов в виде кофе-меланж и кусочка торта. Напоминает, в нашем понимании, хороший пражский торт. После 18-00 забрели в музей истории искусств, который можно посещать неограниченное количество раз. Солонка Челлини, лучшая в мире коллекция монет, великолепная коллекция камей и чудо-набор картин. Справочники сообщают, что это четвертая галерея в мире. Половина всего мирового наследия Брейгеля, шесть работ Дюрера, хороший Веласкес, лучшая работа Вермеера из Дельфта, Ван Эйк, Рафаэль, Тициан и другие. Исчез Босх, раньше была одна доска. В 21-00 нас выгнали из музея – пора уже всем отдыхать.

Третий день был посвящен центру города. Первым по дороге попался музей музыки (на любителя). Там можно подирижировать оркестром и получить комментарий своей работы от ведущих музыкантов коллектива. Мы все исполняли «кукараччу» и оркестр возмутившись, прекращал совместную с нами работу. Далее, по дороге, посетили гробницу Габсбургов (один раз можно), внимательно рассмотрели «железное дерево» под колпаком на углу улиц Грабен и Кертнер. В соборе святого Стефана посетили северную башню (там лифт) и поленились подниматься на 375 ступенек в высокую южную башню. В 12-00 расположились у часов «Анкер» на площади Хоер с «фонтаном поцелуев» и посмотрели вереницу исторических личностей, в разное время живших и прославивших столицу Австрии.

Обедали в городском парке на траве, как и во все предыдущие дни, – это быстро и демократично. Потом был музей Сиси с посудой и интерьерам (один раз – обязательно) и закончили день в музее минералов и естествознания, перед которым установлен маленький бронзовый слоник. Музей хороший (виллендорфская Венера, коллекция офигенных минералов и чучела всевозможных животных). До отправления в Будапешт прошлись вдоль парламента и мэрии, где, по глупости, посетили фан-зону для болельщиков футбола (охрана у нас позабирала всю воду).

Теперь картина посещения Вены более менее отражена полно. Не успели только вволю поваляться на спине в парках города.

P. S. До речі, під час екскурсії на автобусах «Відень-пасс» постійно згадувався фільм 1949 року «Третя людина» з геніальним режисером «Громадянина Кейна» - Орсоном Уелсом в одній із ролей. Це кіно на думку австрійців найкращий фільм, який був знятий у Відні. Там згадуються скрутні післявоєнні часи, а гангстер Гаррі Лайм (персонаж Орсона Уелса) нагадує своєму старому приятелю, що такий важкий період також має свою привабливість:

"При герцогах Борджіа в Італії упродовж 30 років панували війна, терор і вбивства, зате Італія того часу дала нам Мікеланжело, Леонардо да Вінчі і епоху Відродження. А що дала нам Швейцарія за 500 років демократії, братської любові і миру? Годинник із зозулею". (До речі, цей годинник винайшли баварці).

Прототип Гаррі Лайма в повісті Грема Гріна – Кім Філбі, в ті роки все ще доброчесний агент її Величності і керівник Грема Гріна. Ім'я ж самого Гаррі Лайма – калька з імені Грем Грін. Уелс мав вибір – отримати фіксовану плату за зйомки або відсоток від прибутку. Він вибрав фіксовану оплату і крупно програв.