Найбільш насичений тур по Балканах

Часи коронавірусу змінили плани та можливості наших мандрівок. Очевидно, що в нашій поїздці було декілька людей з таким же станом, як у мене: шість столиць північної Європи були замінені на вісім балканських країн.

Закінчилась одинадцятиденна поїздка від Белграда до Бухареста «В активному пошуку...» 24.08.2021–03.09.2021. Враження переважно позитивні. Все, що бажали побачити – побачили і, навіть, трохи більше.

Велика подяка керівнику групи – Петру Біляковському, пробивній, освіченій та комунікабельній людині.

Водіям – спасибі. Вони професіонали зі Львова. Особливо за роботу у гірській мівцевості. На рівнині наш пелетон автогонки давав приємні збої. Так, вперше в житті, довелось побачити батьківщину другого або першого, за популярністю, вина Румунії «Котнарі». Щоправда, в автобусі не вистачало стаціонарних столиків у другій половині салону, і тому не було хорошої можливості «врізати» прямо на місці (багато зайвого балканського вина було привезено додому).

Виставляю небагато фотографій. Але цього разу більше для туристів групи та майбутніх мандрівників. Себе показую лише в стрибках, щоб довести присутність левітації, яка не зникає у людини з віком.

Сама поїздка дуже важка для керівника. У період загальних обмежень перетинати кордони - не найприємніша особливість при переїздах. Великий темп та навантаження створюється у перші три дні подорожі, поки діє 72-ох годинна перепустка ПЛР-тесту на коронавірус.

Шановні туристи, вакцинуйтесь якомога швидше. Наявність сертифікату про вакцинацію дозволяє зекономити кошти, нерви, час і не тільки для вас, але і для всієї групи. Час заощаджується, особливо при поверненні додому, коли обходишся без програмного комплексу «Дія».

Белград зустрів дощем, нормальним готелем і пристойним сніданком. До речі, запропоновані готелі були нормальні, а сніданки хороші, навіть у Будві, де ми затримались на три доби.

Хороший екскурсовод подав матеріал про місто так, що у сприйнятті Белград залишив краще враження, ніж він того заслуговує. Другий такий фокус відбувся у Софії (майстерність гіда і вивірений маршрут). Перспективи розвитку у столиці Сербії існують, але поки переважають вдалі географічні ландшафти (місце злиття рік Сави та Дунаю та верениця вантових і простих мостів через водні артерії). Є вулиця, яка нагадує пішохідну Кобилянську у Чернівцях, парк, що нагадує Вал у Чернігові, але яка тут історія та бескінечна боротьба за владу на Балканах...

Собор Святого Сави справляє враження, але він далеко не найбільший у православному християнстві. Московський і Санкт-Петербурзький храми набагато потужніші, а собор у Бухаресті, як хмарочос у Дубаях, забирає пальму першості на довгі роки (136 м у висоту). На хера він їм такий потрібен? І побудований, до речі, поруч із Парламентом Чаушеску.

Дорога до Мостару через Сараєво займала другу половину дня і пролягала або вздовж річки, або високо на гірських перевалах. Їхали повільно, але майстерно.

Мостар – це клас. Річка Неретва та відновлений старий міст - місце, де відбуваються стрибки солдатиком місцевих сміливців з висоти приблизно 21 метр. Ми не дочекалися за дві години жодного польоту, але були серед нас щасливці, які за десять хвилин побачили відповідну подію.

Нетлінна класика чекала мандрівників через два дні після нашого від’їзду - 28 серпня 2021 року у Боснії і Герцеговині, де вже шостий рік майданчиком для стрибків став Старий міст у Мостарі, внесений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Стрибки у воду зі скель є досить популярною розвагою на багатьох морських курортах, але змагань з кліфф-дайвінгу довгий час не існувало. У 2009 році компанія Red Bull GmbH, відомий спонсор різних екстремальних змагань, організувала Світову серію кліфф-дайвінгу. Сезон Світової серії складається з 8 етапів, на кожному з яких спортсмени здійснюють серію стрибків з 27-метрової висоти (жінки на 6 метрів менше).

Історія стрибків зі Старого мосту починається з XVII століття, коли молоді люди почали стрибати з найбільш впізнаваної пам'ятки країни, щоб здати свого роду «тест на зрілість», використовуючи давню традиційну техніку. У наші дні мистецтво стрибків у воду користується не меншою повагою.

Цей відомий міст, побудований у XVI столітті, витончено згинається над смарагдовою водою Неретви, з'єднуючи дві частини старого міста. Завдяки оборонним вежам на обох берегах він органічно вписується в ландшафт і залишає незабутнє враження.

Міст був побудований Мімаром Хайреддіном, учнем великого архітектора Османської імперії Мімара Сінана. Легенда говорить, що Мімар так і не дочекався завершення будівництва моста і пішов з міста до того, як були зняті ліси - йому не вистачило сміливості перевірити, чи встоїть міст. Адже султан Сулейман Пишний погрожував обезголовити будівельника, якщо міст завалиться.

Відомий міст увічнений у прапорі і гербі міста, і з моменту побудови все життя Мостару оберталося навколо нього. Таким же знаковим, як міст, є і вид хайдайвера, який стрибає з нього у швидкі холодні води річки Неретва.

Щоб отримати максимум балів, стрибок повинен бути дуже впевненим, потрібно увійти у воду на правильній відстані від платформи, всі рухи повинні бути чіткими і точними, ноги разом, вхід у воду - ідеальним, ніяких бризок.

Але на відміну від звичайних стрибків, ризик у хай-дайвінгу значно вищий - як і ціна будь-якої помилки. Це завжди стрибок у невідомість. І ми всі знаємо, що найменша помилка може закінчиться для дайвера швидкою допомогою і лікарнею. Найпоширеніша травма - втрата свідомості від удару об воду. Кажуть, що кавун, скинутий з такої висоти у воду, розлітається на дрібні шматочки. Складність для спортсменів ще й у тому, що немає можливості тренуватися в тих умовах, де будуть проводитися змагання.

Річка Неретва, в яку стрибали спортсмени, має красивий зеленуватий відтінок і найчистішу воду, її температура влітку - близько 12 градусів. Під Старим мостом у Мостарі її глибина становить 4 метри, а місце для приземлення кліфф-дайверів позначається струменем води зі спеціального шланга. Небезпека для життя і здоров'я настільки велика, що у воді біля місця входження спортсмена знаходяться кілька водолазів, які зі стрибком дайвера пірнають, готові витягнути його в разі травми.

Перемогу здобули визнані лідери даного цирку Ріана Іфланд з Австралії, та Гарі Хант (тепер француз, а раніше англієць). Наступні позиції серед жінок займають дві канадійки, а серед чоловіків - два румуни. Наші жінка і два чоловіки тримаються в районі десятого місця – і це непоганий результат. (В Мостарі Олексій Пригоров став шостим). Подивіться змагання у мережі Internet (https: //www. redbull. com/ru-ru/live/red-bull-cliff-diving-2021-bosnia-and-herzegovina) - ви отримаєте надзвичайне задоволення: показ, коментар і атмосфера змагань - це хай клас.

Наступна точка подорожі – хорватське супермісто Дубровнік. Знову дорога через гори і персикові долини та Боснійський коридор до моря. Це штучне утворення було зафіксоване після балканських воєн 90-х років ХХ сторіччя. Для нас це дві додаткові митниці на туристичному шляху. Оце робота для керівника групи. Петре – молодець!

На наше враження Дубровнік – це місто-цвинтар з мертвою аурою. Але воно найкрасивіше та «найархітектурніше» на Балканах. Кількість туристів та спогади про зйомки найвідомішого серіалу «Гра престолів» створюють неповторний колорит середньовіччя італійського міста, яке нагадує Венецію без великої мережі каналів, однак з центральною «блискучою» артерією Дубровніка – вулицею Страдун. Найкращий екскурсовод подорожі та вечірній колорит міста створили неповторне враження для всієї нашої групи.

Надалі ми зіштовшнулись із першою великою прогалиною нашої мандрівки. Дія тестів ПЛР закінчувалась о 9-00 третього дня подорожі. І замість дня у Дубровнику, ми у визначений час були на кордоні з Чорногорією, яка за декілька днів до цього ввела необхідність негативних тестів на коронавірус для туристів. Дорога пролягала вздовж морського узбережжя та Боко-Которської затоки, яка була здолана за допомогою порому.

Три дні у Будві – це дні спокою і рівноваги. Ми відвідали всі пляжі міста, його невелику стару чарівну частину, помилися та відіспалися після шаленого темпу подорожі.

На вулицях міста ростуть і плодоносять екзотичні для нас фруктові дерева: інжир, хурма, гранат, ківі, лайм, маслини. Ми спробували все і нас не пронесло жодного разу. Шкода, що багато фруктів були недоспілими. Профілактика відбувалась за рахунок міцних спиртових напоїв.

Один день був присвячений окремій екскурсії у місцевому туристичному бюро по Боко-Которсській затоці. Надто велика різниця у цінах від «Акорд-туру» на корись чорногорців.

Которська затока складається з декількох просторих заток, сполучених між собою неширокими каналами, що утворюють одну з найкращих природних гаваней Європи. Довгий час існувало переконання, що затокою є фьорд, завдяки чому за Бокой закріпилося і досі використовується, перш за все в туристичній сфері, назва «найпівденніший фьорд в Європі». Проте згідно з сучасними науковими дослідженнями, вважається що вона є залишками колишнього річкового каньйону. Сильні тектонічні та карстові процеси привели до його поступового руйнування.

Територія довкола Которської затоки була заселена ще з часів античності та зберегла безліч середньовічних міст. Багато з них, такі як Котор, Пераст, Херцег-Нові, є важливими туристичними пам'ятками країни. Місцевість має величезне культурне та історичне значення для чорногорського і хорватського народів. Релігійне значення регіону також велике: на берегах Которської затоки знаходиться безліч старовинних православних і католицьких церков, деякі з яких є місцями паломництва.

На шостий день подорожі при виїзді з Будви до Албанії наш автобус проїхав біля острову Светі-Стефан з фешенебельним курортом для заможних людей з усього світу

Далі ми відвідали найдивнішу країну Європи, яка ще недавно жила у темному середньовіччі. Сьогодні вона поступово розвивається, життя в ній налагоджується, а люди нічим не відрізняються від своїх сусідів в країнах колишньої Югославії.

Примара Енвера Ходжі залишилась у вигляді реальних бункерів та їх сувенірних зображень. Він був реальним комуністом і свято вірив у довершеність системи. Албанія спрогнозовано стала найбіднішою країною Європи, а її лідер на старість років йобнувся остаточно. 700 тисяч бункерів для оборони від нападу імперіалістів остаточно з’їли бюджет країни. На кожну дорослу людину передбачався боєкомплект із чотирьох автоматів Калашнікова із запасними ріжками. На дитину від 10 років виділялося два автомати з боєкомплектом, бо вона ще маленька і могла не впоратись з більшою кількістю зброї. Це прямо як в анекдоті: Заходить мужик з сином в бар, бармен йому:

- Яка мила дитина, скільки їй?

- П’ятдесят грам досить! Він ще маленький.

Високогірне місто Круя є балконом Албанії та столицею першого етнічно-албанського державного формування - князівства Арберія (1190 - 1255). У XV столітті Круя - центр володінь клану Кастріоті, найвідомішим представником якого був Скандербег (Георг Кастріоті) - національний герой Албанії.

Сучасна столиця – Тірана є містом, яке інтенсивно розвивається. Кварталами воно нагадує північноіталійські міста, на зразок Генуї, а місцями відповідає образу столиць новостворених держав із хаотичними хмарочосами. Найкраще – це футбольний стадіон червоного кольору на 22 тисячі глядачів.

Охридське озеро на межі Албанії та Північної Македонії – перлина Балкан. Щось на зразок Байкалу: за походженням та чистотою води. Ніч і ранок в чудовому готелі на березі озера надали нам спокій і натхнення. В місті Охрид можна провести додатковий день, набравшись наснаги. Хороша екскурсія та подорож на кораблику вздовж узбережжя додали позитиву і ми на цій хвилі від’їхали до столиці Македонії – Скоп’є.

Більше пам’ятників я не бачив у жодному місті. Якась монументоманія. Є Олександр Великий на коні Буцефалі, є його тато Філіп ІІ, є мама Олімпія (з обличчям Анжеліни Джолі), є і наш Тарас Григорович.

Скоп’є – батьківщина великої албанки Терези Калькутської, справжнє ім’я Агнес Гондже Бояджиу, відома в усьому світі як мати Тереза - католицька черниця, засновниця жіночої чернечої конгрегації сестер - місіонерок любові, яка займається служінням бідним і хворим.

Виїзд з Північної Македонії – це ще одна несподівана перепона у нашій подорожі. Вночі вийшла постанова уряду Північної Македонії про виїзд з країни людей лише за нявності ПЛР-тесту. Петро звонив консулу України і це створило передумови для нашого проїзду.

Про столицю Болгарії я згадував при описі Белграду. Молодець екскурсовод. Собор Олександра Невського та чудовий модерн сторічної давнини, який чудом зберігся після американських бомбардувань 1943-1944 років. Театр Фельнера і Гельмера, який носить ім’я Івана Вазова, шістнадцятий із 47, що я бачив на свої очі. Найбільші їх театри знаходяться в Одесі та Загребі. Цікаво, що всередині деякі театри мають однакові зали і ложі (Чернівці, Орадя, Яси, Ферт), а зовні у всіх різні обриси.

Місто потрапило під римське пануванням в 29 році нашої ери при римському імператорі Марку Ульпію Траяні (98-117) мало назву Сердика і було улюбленим для імператора Костянтина Великого, який навіть мав намір перенести туди столицю. Стародавні автори говорять, що він часто говорив, «Сердика це мій Рим».

У Велике Тирново можна не їздити, однак воно присутнє на маршруті. В кожному поселенні є цікаві особливості, в тому числі і тут. Здається колорит міста був вловлений, а його підсилив місцевий страйк підприємців проти коронавірусних заходів місцевого уряду.

На завершення Бухарест - найнедооцінене місто в Європі. Вишукана французька архітектура ХІХ сторіччя поєднана з парковими оазисами в центрі столиці. Не сильно псує Бухарест архітектура Чаушеску. Це еклектика без особливого смаку, але є приємні просторові рішення, білий колір будинків, наявність каскадів фонтанів виправляють більшість негативу. Бухарест одне з небагатьох міст з позитивною енергетикою та атмосферою, яка викликає духовне піднесення.

Всій групі бажаємо міцного здров’я і до нових зустрічей.

Р. S. Як завжди, спасибі чернівецькій фірмі «СВ-тур» на чолі з Галиною Виноградовою.