Побачення в Парижі! Мюнхен!

Якщо мене запитають: чи варто мандрувати у листопаді, я відповім, що мандрувати треба завжди, коли є така можливість. Так, влітку проводити подорож значно зручніше: довгий світловий день, тепло і більш комфортно, але вся наша група вам скаже, що емоції і задоволення після поїздки пізньої осені та ще й у важкий військовий час, залишаються на високому рівні.

Багато залежить від керівника групи. Про Юлію Богачову - попередні туристи «Акорд-туру» відгукувались, як про ідеального супровідника. Це правда. Юлія, близько бере до серця всі перипетії туру, страждає сама, мало відпочиває, але є результат. Він у спогадах підопічних. Фірма може покладатись на такого співробітника. В біді ніхто не залишиться.

Водії майстерні і справні, але не дозволяли їсти в автобусі. Це відразу розбило мою майстерність організувати чудову п’янку під час пересування. Вся горілка і коньяк були повернуті додому разом з дикою кількістю пляшок вина з Франції, Австрії та Угорщини. Добре, що родичі зустрічали у Стрию.

Перший день туру - це перетин кордону з Угорщиною. Відчуття, що мадяри знущаються над нами. Дві з половиною години на кожний автобус при перетині митниці. Загалом, приблизно сім годин. Будапешт у нас пролетів, як фанера над кінцевою метою нашого туру. Готелі в поїздці всюди хороші, а сніданки в угорців найвищого гатунку. Німці пропонували щось середнє. Французи тримали нас у стрункості. Фото сніданку з Парижу додається.

Ще одна незручність турів без нічних переїздів це світовий день у автобусі. Дивно, що туристи або фірма не вибирають більш зручні тури з меншою відстанню між містами. Такі тури були представлені і в цей важкий час. В них був додатковий день у Німеччині або Франції, що значно розвантажувало напругу перегонів. Вартість таких турів не відрізнялась від нашої. Але добре, що хоч ця поїздка відбулась.

Ми є досвідченими туристами і використовуємо «Акорд-тур» для своїх цілей у мандрівках (картинні галереї і церкви). Не відвідуємо навіть оплачені екскурсії. Але для звичайного туриста програма розроблена насичено і її виконання надасть непоганий результат.

Другий день – це Мюнхен. Для нас – Стара Пінакотека. Завжди у подорожах «Акорд-туру» на Мюнхен виділяється не більше трьох – чотирьох годин. А це місто на половину дня мінімум. Знову не встигли відвідати «Азамкирхе» - невелику 8 × 22 м, але надзвичайно красиву церкву стилю бароко, яка нагадує один із сегментів єпископського палацу у Вюрсбурзі на півночі Баварії.

Приїзд у місто о 17-05. Закриття Старої Пінакотеки – 18-00. Півтора кілометри і 35 хвилин на одну з найкращих галерей світу. Але подія відбулася. Для мене це 17-та із 25-ти всесвітньо відомих мистецьких зібрань світу.

Для тих хто буде в подальшому мандрувати і цікавиться образотворчим мистецтвом наведу всі згадані 25 галерей:

Франція – Лувр і Д’Орсе;

Італія – Ватикан, Боргезе в Римі, Уфіці та Пітті у Флоренції, галерея Брера у Мілані, галерея у Венеції, де як і у Мюнхені на неї не вистачає часу:

Бельгія – королівський музей Брюсселя;

Голландія – Рейксмюсеум і музей Ван Гога:

Німеччина – Берлін, Дрезден, Мюнхен. Всі невеликі, але дуже насичені.

Іспанія – Прадо;

Англія – Національна галерея. Єдина, де вхід безкоштовний;

Австрія – Музей витончених мистецтв. Австрійці пишуть, що у них четверта галерея у світі. А де перші ніхто не повідомляє. Думаю, що Лувр, Уффіці, Лондон. У Ермітажа і Прадо є суттєві прогалини у часах і напрямках живопису;

США – музей Метрополітен (Нью-Йорк), галереї Вашингтона, Бостона і Чикаго;

Нажаль, Росія – Ермітаж, Руський музей (Петербург), Пушкінський музей з награбованим у Франції (ХІХ сторіччя) та Німеччині (ХХ сторіччя) і «Третьяковка» у Москві.

Крім цих найбільших є багато досить непоганих зібрань у Чехії, Угорщині, Румунії, Польщі (там є Леонардо у Вавелі), Франції, Італії, Іспанії, Бельгії, Швейцарії (один Базель чого вартий), Голландії, Лондоні, Канаді і США.

І ще раз, нажаль, в Україні не має нічого подібного. Все найцінніше концентрувалось у столицях імперії.

Стара Пінакотека в Мюнхені – це Альбрех Дюрер (один з трьох автопортретів і «Чотири апостоли») та Альбрех Альтдорфер (битва Олександра Македонського з царем Дарієм). Якби вони продавались сьогодні, то їх вартість на аукціонах «Крістіс» або «Сотбі» була би не менше півмільярда доларів за кожну. Але хто ж з галерей продасть зараз такі раритети. Вони притягують відвідувачів і збільшують відомість представленого зібрання.

Крім того, в пінакотеці є Леонардо, Рафаель, Босх (його робіт взагалі дуже мало збереглося у світі) Рогір Ван дер Вейден, Дірк Боутс, Брейгель. Це найцінніше. А ще є Рубенс, Рембрандт, Ван Дейк, Ель Греко, Веласкес та інші іспанці, Джованні Белліні, Тіціан, Тінторетто та пізні італійці. А далі в 18-00 нас вигнали з галереї. Піздец, як мало часу.

Третій день це знайомство з Парижем. Ночували в Баден-Бадені. Але замість мінералки пили горілку. Півдня на переїзд, а далі з групою: отель-де-Віль, Люксембургський сад, Нотр-Дам, Вандомська площа і обзорна екскурсія на автобусі. Далі група знайомилась з нічним Парижем (Булонський ліс та вогні Дефансу і вежі Ейфеля), а ми пішки пройшлись по Єлісейським полям від Тріумфальної арки до повороту на палац президента Франції Макарона і його дружини Макарони. У Великого і Малого палаців є скульптури Клемансо, Де Голля і Черчилля з паличкою (мій колега по милиці). Міст Олександра ІІІ – найкращий міст Парижу, далі набережною до площі Трокадеро на зустріч з групою.

І тут час згадати про туалети в Парижі. Виникла потреба, але був острах перед цими металевими боксами. Скільки разів мені доводилося чути страшні історії про цей конкретний винахід муніципалітету. Всі вони звучать приблизно так:

«Громадянин Росії І. І., випивши за звичаєм пива і відповідно щільно закусивши, вийшов у місто Париж на ознайомчу екскурсію. Через годину, перебуваючи в самому центрі світової цивілізації, він відчув нагальну потребу віддати природі своє. І, як водиться, перед ним тут же виник паризький туалет. Громадянин Росії І. І. заштовхавши в монетоприймач монетки різної вартості, увійшов в послужливо розгорнуте нутро диво-туалету і, як гідний син своєї країни і чистоплотний громадянин, тут же став ногами на сидіння.

Туалет, який втратив контакт зі ступнями громадянина І. І., вирішив, що той вже покинув його гостинне нутро, погасив світло і негайно приступив до санітарної обробки приміщення, почавши - як то годиться - з потоків води з шампунем, що подаються під нехилим тиском. Закінчивши вологу самообробку, машина обрушила на збожеволілого громадянина І. І. потоки гарячого повітря, оскільки за програмою годиться ще й просушити приміщення перед наступним громадянином. У повній темряві, без штанів під струменями гарячого повітря громадянин І. І. замітався і, збожеволівши від жаху (а ви б не злякалися?!), почав битися об автоматичні двері. Туалетний комп'ютер не зрозумів, що відбувається, і про всяк випадок заблокував двері.

Через півгодини добрі паризькі ажани вирвали бідолаху з лап чудесної кабінки. Кабінка так само сяяла зсередини і зовні. Громадянин І. І. відмовився від подальшої екскурсії містом».

А тепер про головне. Туалети, які нам зустрічались тепер були безкоштовні. Самі парижани, застигнуті на вулиці якоюсь з подібних фізіологічних потреб, не підуть в муніципальний туалет типу «герметична кабіна». Вони зайдуть в найближчий бар, спустяться у вбиральню і зроблять все там.

В результаті, ми вирішили чекати поселення в готель.

Четвертий день повністю присвячений Парижу. Із готелю в центр міста їхали приміською електричкою. Це швидше, ніж на автобусі з дорожніми корками. Виграється одна година туди і одна назад. Але ця приміська електричка RER – повна херня. Коли їхали назад, станція RER в Сіте була зачинена на висячий замок. Сіли біля Люксембургського саду. За дві зупинки до нашого готелю мене виштовхнули з поїзду, і на мою образу, група пояснила, що поїзд на нашій зупинці вже не зупиняється. На щастя виявилось, що є інший поїзд, який робить зупинку там, де нам потрібно.

Для повного кайфу, в кожній групі є особа, якій не везе з перетином турнікету метро. Коли симпатична пані Зінаїда з Харкова через десять хвилин за допомогою насильного розсування шторок здолала останню перешкоду група розверзлась бурхливими аплодисментами. (Проблема була у розмагнічуванні квитка, який зберігався біля мобільного телефону).

Ще одна замальовка з метро Парижу. В останній день ми сідали в метро на площі Пігаль. Там жодного автомата чи касира не було. Тільки турнікет. На наше прохання про зайвий квиток інтелігентний француз з портфелем посміхнувся і руками розтягнув шторки турнікету, пройшовши разом з нами. До речі, як і тридцять років тому багато чорношкірої молоді стрибають поверх пропускних пристроїв.

Самостійний день в Парижі був використаний туристами по-своєму наміру. Молодь і мами з дітьми поїхали в Діснейленд, водії зайнялись тим, що не дозволяли нам робити в автобусі, а основна маса людей відвідала Лувр і магазини в центрі міста.

Ми з Сніжаною купили в Луврі «Музейну карту Парижу» за 52 євро і відвідали: Лувр, центр Помпіду, каплицю Сент-Шапель, де навіть у листопаді збираються часові черги, та наприкінці завітали до галереї «Оранжері» з лататтям Моне в двох чудових, спеціально створених залах.

Весь день я бігав з милицею як коник, а Сніжана «здохла» в парку «Тюелрі» і ожила лище від виду здоровенних пацюків, що проживають у кущах саду біля Лувру. Це відбувається тому, що в місті не має бездомних котів, які швидко вирішили би мишачу проблему. Бездомні собаки в Європі також відсутні. А це зовсім не урізноманітнює повсякденне життя городян. Інша справа Стамбул. Там є все: і собаки, і безліч котів, і щури з мишами, що знаходяться у постійній боротьбі з «кошаками».

Я четвертий раз відвідав Лувр, але цей музей є неосяжним. Допомагає милиця. Інвалідів допускають без черги та впритул до Мони Лізи. В залі Аполлона цього разу побачив діамант «Регент», один із десяти найвідоміших діамантів світу. Найкращий Леонардо, ранні італійці, Рафаель, другий автопортрет Дюрера, весь набір іспанців, фламандців, та німців з французами плюс скульптура (Ніка, Венера, каріатиди Гудона, Мікеланджело Буонарроті та ін.) Це дійсно музей №1 у світі.

В центрі Помпіду є непоганий оглядовий майданчик на шостому поверсі. На п’ятому представлені найкращі живописці ХХ сторіччя. Тут присутні Марк Шагал, Василь Кандінський, Марк Ротко, Казимир Малевич, Барнетт Ньюмен, Піт Мондріан та Енді Уорхол. Вартість їх робіт відома точно, бо вони на відміну від старих майстрів знаходяться у приватних колекціях і досить часто спливають на відомих аукціонах. Від 50 до 200 млн. доларів США за одну роботу. Подивіться фото в додатку до звіту, для вас буде приємний сюрприз.

В каплиці Сент-Шапель картин не має, але це найкрасивіша церква в світі (на мою думку). Вітражі від стелі до підлоги. І даному творінню сімсот п’ятдесят років. Вітражна троянда каплиці складається із 120 елементів. Це число в Середні віки вважалося магічним. Відвідайте Сент-Шапель.

В галереї Оранжері знаходиться світ Клода Моне з його ставками та лататтям. Там також представлені імпресіоністи, постімпресіоністи і примітивіст «Митник» Анрі Руссо. Його стилю наслідували грузин Ніко Піросмані та наша Марія Приймаченко.

П’ятий день на автобусі від готелю до Монмартру за майже дві години. По дорозі фото з площі Трокадеро, бо туман у перший день дозволив побачити лише половину Ейфелевої вежі. На півночі Парижу неблагонадійний район міста, але тут розташовані церква Сакре Кер та кабаре «Мулен Руж». Через 100 метрів за «Мулен Руж» знаходиться кафе «Два млина», де працювала славнозвісна Амелі Пулен із культового фільму Жан-Пьера Жене. Кафе задрипане, але …

До речі, анекдот про околиці міста:

- Люся, де ти вчора вночі була?

- По району гуляла.

- Він же неблагополучний!

- Ще який благополучний! Дивись - два айфони і золотий ланцюг!

Надалі відвідали Палац Інвалідів з могилами Наполеона, членів його родини та маршалів Франції.

Москва – (Бородино) це чиста перемога французів і входить до 8 видатних вікторій великого імператора, що і відтворено в соборі Палацу Інвалідів (висота - 107 м). За сто метрів куполів в світі небагато: Санкт-Петербург (Ісакій), Москва (Христа Спасителя), Париж, Флоренція (діви Марії) Лондон (Павла), Бухарест (Спасіння Нації), Рим (Петра) та дивний собор в Кот-Д’Івуарі.

На завершення дня музей Д’Орсе, де можна відмітити роботи Ван Гога, Гогена, Ренуара, Сезанна та їх попередників Едуарда Мане і Гюстава Курбе.

А далі автобус на площі Згоди та шлях до Зальцбургу.

Шостий день. В австрійському місті мистецтв достатньо трьох годин перебування. Будівлі пов’язані з Моцартом, фон Караяном та єпископами Ратенау, міст через річку Зальцах, театр, побудований Фельмером і Гельнером (автори театрів у Одесі та Чернівцях, а також ще у сорока містах Європи), парк «Мірабель» і палац для коханки єпископа у цьому гардені.

Щодо легенди про пиття мером перед виборами води на середині річки та споглядання за цією подією мешканцями міста на мосту, то вона придумана російськими екскурсоводами і підкреслює надзвичайну увагу місцевої влади до питань екологічної безпеки городян.

Сьомий день – Будапешт. Для українців цього року проїзд у громадському транспорті Угорщини є безкоштовним. І тут нам пішла карта. Трамвай №2 – чи не найкращий маршрут для туристів в усьому світі. Порівнятись можуть лише трамвай №1 у Відні (але маршрут не повний) та трамвай №22 у Празі. Ще є Лісабон, але я там не був. Група їздила на кораблику по Дунаю. Ми пропустили цей тур, бо кричати під мостом «путін-хуйло» при відсутності російських туристів вже не так цікаво. Але головне, що вп’яте відвідати плавання дорогувато. Один, два рази – добре.

Проїхали на жовтому маленькому метро 1896 року до купалень Сечені, прогулялись парком «Вайдахуньяд». Назва нагадує кричалку про російського президента. Зупинились біля оперного театру Міклоша Ібля та зайшли у фойє. Восьмий раз у Будапешті, а там ще не був. Для туристів пораджу відвідати кафе «Нью-Йорк» в центрі міста по дорозі до вокзалу і Непштадіону. Його інтер’єр наводиться у багатьох підручниках архітектури, як приклад розкоші і багатства з відтінками естетичного смаку. Але на це потрібен час.

А далі шлях додому та швидкий перетин кордону. Всі задоволені. «Усталые, но довольные дети возвращались домой».

Всій групі бажаємо перемоги України у війні з Росією, міцного здоров’я і до нових зустрічей.

Як завжди, спасибі чернівецькій фірмі «СВ-тур» на чолі з Галиною Виноградовою.

Р. S. А так, як цей мій звіт має туалетний ухил, тому для історично допитливих - хроніка подій (Литов А. И. Толчок к размышлению, или Все о сортирах. М., 2001.) :

69 н. е. — Римський імператор Веспасіан обклав податком туалети.

105 н. е. - Китаєць Цай Лунь першим у світі налагодив процес виробництва паперу з кори дерева та ганчір'я.

1596 - Англійський письменник сер Джон Харінгтон винайшов один із варіантів туалету зі змивом.

1775 - Англієць Олександр Каммінгс винайшов сучасну туалетну систему (з відвідною трубою унітазу).

1778 - Англійський інженер Джозеф Брама запатентував туалетний бачок зі сферичним клапаном та сифоном.

1824 - У Парижі з'явився перший громадський туалет.

1851 - У Лондоні відкрито перший громадський туалет.

1857 - Американець Джозеф Гейєті винайшов туалетний папір. Засновано компанію «Gayety Medicated Paper».

1857 - Англієць Джеймс Олкок першим у світі почав торгувати туалетним папером.

1859 - Англієць Генрі Муль запропонував додавати у вигрібну яму землю та торф для усунення запаху.

1861 - Англієць Томас Креппер заснував компанію під назвою "Thomas Crapper and Со, Marlborough Works, Chelsea", яка виробляла каналізаційні люки і проіснувала до 1966 року.

1873 - Американський інженер Льюїс Латімер винайшов туалет для залізничних вагонів.

1880 - Англієць У. Дж. Елкок почав виробництво туалетного паперу з трави альфа (еспарто).

1882 - Англієць Артур Ешуел винайшов механічний покажчик "Зайнято" - "Вільно" в туалетах поїздів далекого прямування.

1885 - Англієць Джозеф Твіфорд винайшов унітаз без підставки.

1909 - Початок масового виробництва фаянсових унітазів в Іспанії акціонерним товариством з електрифікації під назвою "Unitas".

1927 - Матрос у фільмі С. М. Ейзенштейна "Жовтень" розбив царський унітаз.

1928 - У світі вперше з'явився у продажу туалетний папір у рулонах.

1957 - У світі вперше з'явився у продажу кольоровий (рожевий) туалетний папір.

2000,19 листопада - Засновано міжнародний день туалету.

2006, вересень - У Москві пройшов Всесвітній туалетний саміт. І це чудово, що в Москві.

Ну, і ще трошки «посмердимо».

У Луврі, палаці французьких королів, не було жодного туалету. Навіть типу веж з отворами і соломою. Опорожнювались у дворі, на сходах, балконах. При «потребі» гості, придворні та королі або присідали на широке підвіконня біля відкритого вікна, або їм приносили «нічні вази», вміст яких потім виливався біля задніх дверей палацу. Присідати на широке підвіконня не дуже зручно. Напевно, і падали пачками. Логічне було б продовжити вікно до підлоги, але захистити отвір ґратами... Здається, ми говоримо про історію появи так званих «французьких балконів»?

Періодично з Лувру виїжджали всі його почесні мешканці, щоб палац можна було помити і провітрити.

Король-Сонце, як і всі інші королі, дозволяв придворним використовувати як туалети будь-які куточки Версаля та інших замків. Стіни замків обладналися важкими портьєрами, у коридорах робилися глухі ніші. Але чи не простіше було обладнати якісь туалети у дворі чи просто бігати до того, описаного вище, парку? Ні, таке навіть на думку нікому не спадало, бо на сторожі Традиції стояла... діарея. Нещадна, невблаганна, здатна осягнути зненацька будь-кого і де завгодно. За відповідної якості середньовічної їжі пронос був перманентним.