Найдовша реальна поїздка по Європі

«Полуниця з портвейном» на сучасний момент – найдовша реальна поїздка по Європі від «Акорд-туру». В нашій групі не було жодної дитини і молоденьких дівчат. Це тур для досвідчених мандрівників. Після десятого дня наступає фізична втома та інформаційна неспроможність сприймати, навіть, візуальну інформацію. Однак всім раджу проїхатись до Португалії та побачити місця, які неможливо спостерігати у інших подорожах.

У цьому турі почали відвідувати обов’язкові екскурсії та користуватись радіогідом, тому що більшість міст зустрічались нам вперше. Радіогід дуже незручна штука, за якою треба більше доглядати, ніж користуватись. Повне лайно. Якщо є можливість, краще пересувайтесь на рівні з екскурсоводом.

З корисних речей: використання роумінгу у «Водафоні». Тим більше, що зараз він безкоштовний. Маршрути руху, довідки та новини у важкий час війни з росією стають доступними в любій частині континенту.

Чотирнадцять діб – не такий вже й великий термін для далекої поїздки (біля 10 тис. км). Сили і можливості треба розподіляти дуже раціонально. Велика кількість факультативних екскурсій. Як завжди дякуємо чернівецькій фірмі «СВ-тур» на чолі з Галиною Виноградовою, яка для чернівчан надає правильні орієнтири використання часу і сил в автобусному турі.

Наступний фактор автоподорожі – керівник групи. Оцінка – п’ятірка з плюсом. Ірина Кашина знавець цього туру. Вчасний виїзд та приїзд без запізнень (головне, що дядя Серьожа ніде не загубився).

Водії швидкі та акуратні. Однак, навіть для них, цей маршрут важкий. Перевтома на другому тижні.

Прокотило з компанією в автобусі. Не було любителів міцних напоїв в кінці салону, що завадило організувати чудову п’янку під час пересування. Майже вся горілка і коньяк були привезені додому. Однак, все одне, екскурсійний привіт Юрію та Ангеліні з Одеси, які мали інші позитивні якості. Шкода, що класний дядя Серьожа їхав у середині автобусу.

Вперше за десять подорожей с «Акорд-туром» зустрівся із туристкою, пані Горобець, з якою вісім років тому їздили до Барселони. Крім Півня і Горобця в нашій групі була пані Соловей. Три птахи – це круто.

Готелі в поїздці всюди нормальні, сніданки також (крім Сарагоси).

Нагадую, що зазвичай мої звіти читають приблизно 10 тисяч майбутніх туристів, а деякі – більше 100 тисяч. Можливо і ця моя розповідь допоможе сміливим мандрівникам до західного краю Європи.

Перший день туру - це перетин кордону з Польщею. Швидко. Півтори години і ми на шляху до Вроцлава. А далі «корки» по дорогам, які затримували пересування і в Польщі, і в Німеччині впродовж всього шляху на захід. Неприємно.

У Вроцлаві провели чотири години. Тут є одна споруда, яку не часто показують туристам. І це не найстаріша у Європі пивничка, що знаходиться у підвалі міської ратуші. Це грандіозна Зала Століття (фото додається, але воно не справляє враження), що входить до Списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО (один з 13 об'єктів цього списку, що розташовуються в Польщі) на відміну від казкового центра міста. У момент створення Зала була винятковим об'єктом. Вона мала купол 67 м у діаметрі, який в півтора рази перевищував купол римського Пантеону. Поєднуючи в собі піонерські інженерні та архітектурні рішення, Зала Століття стала зразком для зведення пізніших залізобетонних споруд.

І, зрештою, Вроцлав – це місто маленьких гномиків. Їх тут більше 300. Найбільше сподобались: той, що сидить на ланцюгу у тюрмі і пара, яка штовхає та гальмує кам'яну кулю». Нажаль, мені не вдалось побачити жодного «бухого» гномика.

Готель у Легніце хороший, сніданок відмінний. Наступного дня могли відвідати Саксонську Швейцарію всього за 18Є, але не встигали по часу. Нас очікував 1000 кілометровий перегін до Брюсселю.

Другий день – Ерфурт. Це місто було найкращим для радянських вояків, які проводили окупацію НДР. Найзахідніше розташування та можливості дивитись телебачення ФРН притягувало сюди найбільш «блатних» військовослужбовців.

Два чудових собори на головній площі (кафедральний та Северіна), історія вирощування бобів вайду для фарбування тканин синім кольором, які оброблялись якісною людською сечею, що було основою економічного процвітання міста та сумна подія про початок «німецької частини дитячого хрестового походу».

Основна «фішка» Ерфурту – міст «Кремербрюке», що перетинає вузьку річку Гера. На мосту розташовуються 32 житлових будинки. Він був побудований в 1325 році.

В Ерфурті найдешевші німецькі сосиски до пива – по 2,5Є (найдорожчі – у Гамбурзі по 4Є). Саме пиво, як і всюди в Німеччині вищого ґатунку. Я дуже намагаюся стежити за своєю фігурою. Але, як тільки відволікаюсь, вона вже щось жере!

Третій день - це знайомство з Нормандією, місто Руан, після ночівлі в столиці Бельгії. Група у своїй більшості пізніше поїхала в Етрету, яка є культовим місцем для любителів діяльності шляхетного грабіжника Арсена Люпена. Подивіться однойменний сучасний серіал 2021-2023 років з Омаром Сі – отримаєте задоволення.

А ми пішли до Музею витончених мистецтв Руану, де спостерігали досить потужну художню експозицію Нормандії. У колекції музею представлені майстри Відродження - Перуджино, Веронезе, Бассано, та Карраччі, а також французи, фламандці та голландці - Буше, Фрагонар, Ла Тур, Тирбох, Давид, Енгр, Делакруа та інші. Творчість уродженця Руану Теодора Жерико представлена у зборах музею 11 полотнами. Клод Моне також представлений 11 картинами, серед яких робота циклу "Руанський собор". Також у колекції зібрані роботи Дега, Сіслея, Ренуара, Пісарро, Модільяні.

Вхід до музею за рішенням муніципалітету безкоштовний.

Основна «фішка» Руану – кафедральний собор з чудовим «різбляним» західним фасадом. Тут спочиває «левове серце» англійського короля Ричарда. Над серединою собору височить вежа-ліхтар, увінчана чавунним шпилем заввишки 151 метр (найвищий у Франції). Крім собору є церква «Сен-Маклу» (назва від міста Сен-Мало), великий міський годинник та сучасна церква «Жани Д’Арк» з різнокольоровими вітражами.

Нормандський яблуневий сидр – гамно. Наша, або тим більше французька горілка, на голову краща, хоча ці напої передбачені для різного споживання. З даного моменту наша компанія перейшла на споживання місцевого вина, бо у нас вдома продається те, чим ми назвали нормандський яблуневий сидр.

Ввечері перетинали міст Нормандії. Він перекинутий через гирло Сени між Гавром та Онфлером. Довжина споруди становить загалом 2350 м з центральним прольотом 856 м. Коли дивитесь на міст: вид проїжджої частини нагадує гору, що різко тягнеться до зеніту.

Готель в Кані був хорошого ґатунку, з нормальним сніданком.

Четвертий день – перша основна мета нашої подорожі. Архітектурний комплекс та унікальна природа роблять Мон-Сен-Мішель найбільш відвідуваним туристичним місцем у Нормандії. Нічого не описую. Це місце треба дивитись особисто. Факультативна екскурсія в даному випадку обов’язкова. Самостійно ви лише натрахаєтесь і нанервуєтесь.

Після абатства їздили до селища Канкаль, щоб спожити місцевих ракушок. Більше не буду цього робити. Наш організм сприймає зовсім протилежні харчові продукти. Присмак устриць не збиває навіть рідна горілка.

Наприкінці дня відвідали місто корсарів Сен-Мало. Непогано.

Ночували під Бордо. Знову нормальний сніданок. От, що значить: не Париж.

П'ятий день – Бордо. Нагадує величністю столицю Франції, але відбудоване на сто років раніше. Прапори України біля всіх державних установ і культурних центрів. Дуже швидкий літній екскурсовод. За її темпом могла встигнути лише Мар’яна, яка проявляла вроджені спринтерські якості.

В другій половині дня група попрямувала на екскурсію до Аркашонської затоки на споживання ракушок нової найвищої якості та відвідин дюни Піла, а ми переключились на червоне бордо «ярославського розливу» (жарт). Вино надзвичайно хороше.

Ночували в іспанському Бургосі, відомому своїм кафедральним собором, який входить до багатьох підручників архітектури. В соборі перепохований легендарний полководець Сид Кампеадор, який тисячу років тому народився у Бургосі.

Шостий день – друга основна мета подорожі – столиця Португалії Лісабон. Місто важке для пересування, розташоване на декількох рівнях, але має свою позитивну атмосферу та багато інших принад (портвейн і вишнева наливка - жінжінья). Оселилися в місті Сетубал за 50 км на південь від Лісабону. З плюсів такого розташування: кожного дня двічі переїжджали чудові мости через річку Тежу. Один з них нагадує міст «Золоті ворота» у Фріско, бо побудований тією ж будівельною компанією, а другий – «Васко де Гама», я сподіваюсь, скоро знов стане найдовшим мостом у Європі - 17,2 км. На даний час він програє всім нам відомій споруді на півдні нашої країни.

Готель непоганий, був наявний басейн, який ми помітили перед від’їздом, але надто уважно слідкували за нами під час харчування. Не дозволяли виносити навіть яблучко, не кажучи про більш суттєві продукти харчування.

Сьомий – дев'ятий дні – дослідження Португалії. Група мала три чудові факультативи до Порту, середньовічної Португалії та принад Передлісабоння, включаючи мис Рока. У факультативів є одна негативна риса – їх висока вартість. Однак, коли ви ще доберетесь до краю Європи?

Як надто досвідчені туристи ми самостійно з'їздили в Сінтру і Кашкай, використовуючи звичайний проїзний квиток на метро, трамваї, автобуси, фунікулери, ліфти та приміські потяги за 10,7Є, відвідали палац і маєток «Кінта-да-Регалейра» з його масонськими та алхімічними принадами, включаючи «Колодязь посвяти». Це найкращий архітектурно-парковий ансамбль під час туру «Полуниця з портвейном». До речі, лісабонський проїзний квиток не діє на проїзд до Сетубалу і в його міському транспорті. Цього разу ми потрапили у пастку, бо один проїзний квиток на наступний день тримали біля телефону. Він розрядився і не діяв. Прийшлось проходити до метро «гуськом» удвох на один білет. І виходити також.

Наступного дня зранку відвідали Музей стародавнього мистецтва у Лісабоні. Він знаходиться ніби поруч з набережною, але дійти до нього через багатоярусність міста не так просто. Вхід недорогий: 6Є або 3Є для осіб після 65 років. По набору картин він програє музею в Руані, але є кімната де зібрано полотен (точніше – дошок) на 1 млрд. $. Основна принада установи – «Пристрасті святого Антонія» пензля Босха. Триптих вартує не менше півмільярда доларів США. Плюс святий Ієронім пензля Дюрера, Кранах, Гольбейн та Патінір - от і виходить вищеназвана ціна. Звідки я так оперую цінами. По-перше ці картини жоден музей не продасть, а старі митці не піднімуться з минулого. Кількість полотен обмежена і добре перерахована. На даний час за сумнівного Леонардо заплатили більше 450 млн. $ і він експонується у Луврі-Дубай в ОАЕ, а картини Сезана зараз продаються за 250 млн. $, то скільки ж заплатять за реального Босха, у якого залишилось всього 35 робіт і всі вони відомі. Більш надійного вкладання зайвих грошей на сьогодні не існує. Тому такі неадекватні ціни.

Другу половину дня присвятили відвідуванню Фатіми. Це культове місце для католиків всього світу, як Лурд у Франції та Гваделупа у Мексиці. Було зафіксовано ще декілька явлень Богородиці, але ці найвідоміші, харизматичні та загадкові. Тепер мені залишилось відвідати Мексику.

Останній день присвятили простому вивчанню Лісабону та спілкуванню з місцевими українцями і жебраками-циганами з Румунії. Відвідали службу в українській церкві столиці Португалії, яка розташована біля площі Комерції.

До досягнень факультативів віднесемо поїздку до Порту. Місто вартує того.

Десятий день. Після ночівлі під Мадридом відвідали столицю Іспанії. Використали оглядову екскурсію і попрямували до великих музеїв Мадриду. Факультатив для групи у цей час – відвідини славетного Толедо. Тут хоч розривайся. Але для нас пріоритет – картинні галереї. У попередніх звітах я розповідав про 25 великих картинних зібрань світу. Кому буде цікаво - зверніться до відгуків на тури «Зустрінемось в Амстердамі та парк «Кекенхоф» або «Побачення в Парижі плюс Мюнхен». Там, я говорив про те, що у «Прадо» як і у «Ермітажу» є великі прогалини у часах і напрямках живопису. Беру свої слова назад. Жодного недоліку, крім відсутності робіт Леонардо. «Прадо» - це рівень «Лувру» та «Уфіці». Лондонська національна галерея програє зібранню Мадриду.

Для мене «Прадо» – вісімнадцятий музей із 25. Залишились 4 установи у США, куди мене не допускають, не дивлячись на резидентство Канади, галерея «Боргезе» в Римі, галерея у Венеції та той же Лондон.

Нажаль, у «Прадо» не дозволяють знімати фото і відео. Як же мені не вистачало знімка з найкрасивішим з трьох портретів Дюрера. Вдалося потайки зняти лише портрет, але його можна скачати у любому довіднику. У фото додаю два попередніх знімки з Лувру та Мюнхену.

Кількість шедеврів у «Прадо» зашкалює. В залі де розташовані дві «Махи» Гойї: одягнена та оголена, знаходиться «Даная з органістом» Тиціана. Показую охороннику знімок другого екземпляра цієї картини з Берліна, а він коректно співчуває, що не може дозволити зробити дубль у його залі.

Зал Босха – це, взагалі, пиздець. Але і людей там також до …

Два супершедеври Веласкеса: «Меніни» та «Пряхи», море Тиціана та інших італійців, абсолютно всі великі іспанці та французи, англійці, німці, голландці та фламандці. Супермузей!

Але в Мадриді існує велика трійка картинних галерей. Крім «Прадо» це «Центр мистецтв королеви Софії» та «Національний музей Тиссена-Борнеміси» — до 1993 року найбільша у світі приватна картинна галерея. Нині це державна картинна галерея у Мадриді і вхід до неї в понеділок 29 травня 2023 року був безкоштовний. Вхід до «Прадо» коштує 15Є, а для ветеранів після 65 років 7,5Є. Коли діставали паспорти, черга з іноземців вигукнула: «Слава Україні». Приємно і відповідально.

«Національний музей Тиссена-Борнеміси» - володіє чудовою колекцією і не поступається другому, а сьогодні вже першому приватному музею світу – колекції Фріка у Нью-Йорку. До речі, картини Веласкеса із «Музею Фріка» зараз були представлені в «Прадо».

Сил на відвідини «Герніки» Пікассо та інших творів сучасного мистецтва нам не вистачило. До того ж у Мадриді пішов рясний дощ з грозою і градом, що є дивиною для засушливих земель Кастилії. Картини відомих сучасних майстрів широко представлені сьогодні на ринку продаж витворів мистецтва. Вартість їх робіт відома точно, бо вони на відміну від старих майстрів знаходяться у приватних колекціях і досить часто спливають на відомих аукціонах. Від 50 до 200 млн. доларів США за одну роботу.

Ночували в Сарагосі, де отримали європейський сніданок. Як, на мою думку, то його вистачає, але вдень треба витрачати гроші і дорогоцінний час на споживання обіду.

Одинадцятий день - доба невеликого перепочинку. Другий раз заїжджати в Андорру не має сенсу, але один раз для колекції відвідувань, необхідно. Ніби безмитна зона, але ціни на повсякденні речі однакові з Францією та Іспанією. Кількість аптек вражає, однак далеко не дотягує до нашої чернівецької кількості, де на маленькому п’ятачку поруч розташовано п’ять аптек. Ліки відпускаються без рецептів, але ціна в шість разів більша за румунську. Єдине – це елітний алкоголь: подвійно дешевший ніж в Україні. Тут доречний старий анекдот про любителя добре «закласти за комір»:

«Бармен каже знайомому:

- Яке горе! Вчора помер один з наших постійних клієнтів. Чудова людина. Щодня випивав у нас не менше 20 кухлів пива і 2-х літрів горілки.

- І від чого він помер?

- Поняття не маю».

Ночували біля Ліону з нормальним сніданком (не Париж).

Дванадцятий день – Швейцарія. Повна відсутність аборигенів у піджаках і штанях з лампасами. Група поїхала спостерігати водоспади і гори в районі Інтерлакена, а ми залишились в Берні і придбали єдине, що можна купувати у Швейцарії – годинник. Все інше краще купувати у сусідніх країнах. Для прикладу кілограм помідорів однакової якості у Франції – 1,5Є, а у Швейцарії – 4,5Є. Живі ведмедики у Берні продовжують існувати. Тільки путинського ведмедя мабуть повернули назад, або відправили у ліс. Велика кількість прапорів України, однак домінує швейцарський хрест, вивішений на кожному кроці.

Ночували у Франції біля Кольмару. На виїзді з міста поставлена копія скульптури Бартольді, яку знає весь світ бо вона розташована в гавані Нью-Йорка.

Тринадцятий день – європейська столиця – Страсбург. Тут нас очікувала найкраща екскурсоводиця туру. Спокійно, без поспіху обійшли центральну частину міста і повернулись до величного собору. Там існує красивий підхід до споруди через вулицю з фахверковими будинками. Страсбурзький собор з 1625 по 1874 рік був найвищою спорудою людства (142 метри), поки його не перевершила дзвіниця церкви Святого Миколи у Гамбурзі. З 1876 по 1880 рік Руанський собор був найвищою будівлею світу (151 метр), поступившись цим титулом Кельнському собору. Таким чином, ми в турі побачили дві споруди, які деякий час утримували пальму першості серед найвищих будівель світу.

Переїзд на відпочинок склав 700 км, що додало нам нову порцію втоми. Готель був у Празі з хорошим сніданком.

Чотирнадцятий, заключний день – день відсипання і повного ігнорування програми туру. Декілька людей відвідали за дві години центр Праги, але сюди треба приїжджати на днів п’ять та в спокійному темпі розглядати моє улюблене місто, яке я вважаю найкращим в світі.

Далі був важкий переїзд до кордону, його швидке перетинання та прибуття на Львівський вокзал. У чернівчан і франківців було 11 хвилин щоб подолати відстань від автобусу до вагону. Ми бігли як носороги з валізами і пакунками, зносячи все на своєму шляху. Встигли. Подяка нашій групі та Ірині, що підготували нас до старту і відправили на шлях повернення в рідні пенати.

Дякую компанії «Акорд-тур» за море вражень, подарованих під час туру!

Хороших Вам подорожей, і якщо Вам сподобався мій відгук, то сміливо голосуйте за нього!

Я завжди програю у цих змаганнях, бо в останні дві години голосування завзяті суперники обходять мене без особливих проблем.

З повагою до всіх, в тому числі і до завзятих суперників, які мені також симпатичні у своїх прагненнях - Юрій.